Герої не вмирають.

Герої не вмирають.

240
0
ПОДІЛИТИСЬ

Історію ж бо пишуть на столі.
Ми ж пишем кров’ю на своїй землі
Л. Костенко

Вже такими болючими стали щоденні повідомлення про нових загиблих, про тих молодих солдатів, що ще не бачили життя, і про досвідчених вояків, яким не судилося знову побачити милу усмішку дружини, не судилося знову приголубити дітей…

Нещодавно на вул. Червоній, було відкрито меморіальну дошку Панасюку Юрію Володимировичу, який загинув, захищаючи Вітчизну, у бою на Донбасі.

Під час мітингу своїми спогадами про шкільні роки загиблого Героя ділились його вчителі, рідні та однокласники з школи №7.

Анна Живун, класний керівник:
Сором’язливим хлопчиком прийшов Юра до школи. Він ніколи не прагнув вирізнятися серед своїх однокласників, навпаки – хотів бути непоміченим. За весь час навчання Юра нікому і ніколи не сказав поганого слова. Нехай він не міг похвалитися гарними оцінками, але був ідеалом порядності, чесності та доброти.  Скромність та сором’язливість – ці риси характеру була притаманні саме йому. Але коли постало питання захищати нашу Україну, він серед перших став на її захист, не ховаючись за чужі спини.

Із спогадів однокласниці Ольги Мончаківської:
Загинув під Волновахою мій однокласник Юра Панасюк. Так і стоїть в мене перед очима та четверта парта в правому ряду, і Юра щось тихенько сміється, а як вчитель на нього подивиться, то він зразу очима в парту. Не любив коли його піднімали, чи викликали до дошки, не брав участі у всяких збитках, тихенький, спокійний, слова зайвого не почуєш. А помер як Герой, там де інші б плакали.

Світла пам’ять тобі, Юро, спочивай з миром, таким тебе будуть пам’ятати –  світлим, чесним, щирим!

Юлія Цівінська, учениця 10 класу ЗОШ №7.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ