Громадянське змужніння.

Громадянське змужніння.

229
0
ПОДІЛИТИСЬ

Мобільний телефон завібрував. Вимкнув. Знову поступає сигнал – і висвітлюється “Павло”. Ніколи безпричинно побратим, з яким уже другий місяць вихідні проводимо на Євромайдані в Києві, не турбував під час роботи. Значить – щось вкрай вагоме.
“На Грушевського стріляють. Уже є перший вбитий”, – долинуло з мобільного. На якусь мить завмер. Учні “прочитали” стурбованість, а учениця підтвердила інформацію зі свого смартфона.

Через урок знову зайшов до класу. Всі учні стояли біля навчальних місць і, поклавши правицю на серце, заспівали “Ще не вмерла України і слава, і воля…”. Не чекав на таке співпереживання свого 8-Б класу. На другий план відійшли не вивчені ними вірші, допущені помилки у вправах, запізнення на уроки. Це було 22 січня 2014 року.

Уже збігло більше року. Протягом цього часу хлопчаки й дівчатка почали носити вишиванки, синьо-жовті стрічки вплітали в коси, прищеплювали до одежі на грудях, прив’язували до наплічників та сумок. А головне – Україна зростала в їхніх серцях.
Дитячі малюнки і листи зграйками відлітали на передову, де воїни Збройних сил України відстоюють єдність і незалежність держави. Участь в багатьох акціях щодо підтримки армії. Зустріч з вояками. Всього не злічити. А все тому, що батьки і брати, родичі і знайомі сьогодні захищають Батьківщину. І діти подумки поруч з ними.

20 лютого учнівсько-педагогічний колектив школи №8 вишикувався на урочисту лінійку з нагоди вшанування полеглих на Майдані, на фронтах АТО та з нагоди річниці революції Гідності. Жодного зауваження, відсутній гамір. Панує урочистість, в очах зблискують сльози.

Звучать тематичні слова, вірші, пісні, мелодії. Наповнюються квітами вази біля меморіальної плити випускнику школи, захиснику України Олегові Реготону.

Петро Костюк.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ