До Дому Отця, 5 липня, на 81 році життя відійшов отець пралат...

    До Дому Отця, 5 липня, на 81 році життя відійшов отець пралат Амброзій Міцкевич.

    264
    0
    ПОДІЛИТИСЬ

    mickevichДо Дому Отця 5 липня, на 81 році життя, відійшов отець пралат Амброзій Міцкевич.

    Міцкевич Амвросій Вікентійович народився 5 жовтня 1934 року в Латгалії, одній з частин Латвії, в учительській родині.
    Сан священика отримав 26 жовтня 1969 року.
    В ранньому дитинстві, в віці 2 років втратив батька. Мати сама виховувала 6 дітей. Це виховання було глибоке, католицьке.
    З родини вийшло 3 священика (кс.Петро, кс.Бернард, кс.Амброзій) та 3 сестер(Jadwiga, Agnieszka i Teresa) стали вчителями. Старший брат Петро був професором семинарії, викладав німецьку мову.
    Важкий та тернистий шлях до священства був в кс. Амброзія. В юні роки, в Ілукшти товаришував з Яном Пурвінським, майбутнім першовисвяченим Єпископом України.
    У 1950 році він вступає до Ризької духовної семінарії (нині Ризький інститут теології).
    Через два роки його забирають на військову службу. Де пропонують військову кар’єру, але Амбозій рішуче відмовляється і повертається до семинарії, де продовжує навчання.
    Вчиться разом з братом Бернардом та Яном Пурвінським.
    1959 році з рук єпископа Петра Строди, що на той час був ректором Ризької семінарії, був рукоположений у сан диякона. Отримує направлення дияконом в Аглону. Був відпуст. Зібралось близько 80 тисяч людей. Совєтам це не подобалось. Диякон Амбозій передав через радіоефір проповідь єпископа. Здійнялась ціла буча. Після чого була заборона висвячення на священника. Він змушений працювати і водієм тролейбуса і в майстерні, електриком. Минали роки…
    Лише 26 жовтня 1969 року був рукоположений на священника з рук єпископа Юліана. До влади звернулась делегація вірних із Бердичева, яку очолив пан Петровський. Цьому передував довгий час перемовин та прохань. Здійснилась його мрія.
    З того часу починає працювати для парафії в Бердичеві по вул. Чуднівській. Де було джерело та фортеця не тільки релігійного життя, але й польскості. Важка та виснажлива була його праця. В будь-яку мить був готовий розділити, підтримати в горі та стражданні. Їздив на мотоциклі , “горбатому” запорожці, якого часто ремонтував, після душпастирських  поїздок до 200 км. бездоріжжям. Туди де мало хто їздив… Де люди були спраглі  Божого Слова.
    Допомагав духовно та матеріально, особливо багатодітним родинам. Хоч не завжди це цінувалося.
    В ті часи совєти забороняли релігійну літературу. Вірні переписували в блокноти молитви.
    Тихо давав, з проханням повернути, катихизм. Ці брошурки потрібно було переписати. Це було для багатьох єдине джерело польської мови. Підкреслював приналежність поляків, до коріння, але ніколи не ділив парафіян по національності. Часто був Єдиним Перекладачем з польської або латинської мови.
    Його “полум’яні проповіді”, були як в апостола Павла. Вони були наче семінарами або схожі на уроки. Де автор вдало поєднував цитати вчених, письменників, поетів та святих.  Ці проповіді були для багатьох шансом доступно почути Слово Боже, мораль. Вони були довгі… Каплиця не могла вмістити всіх бажаючих. Делікатно, щоб не викликати зайвий гнів влади, по метру розширяв, переносив стіни. Ці “будівельні роботи” згуртовували спільноту.
    Часто перевтовмений сповідав. День і вночі. Священників було мало. Його стиль нагадував Отця Піо. Який палким словом картав, вчив, напоумлював.
    Відночас він був і Організатором. Тихо на свято 16 липня (свято Матері Божої Бердичівської) приходили паломники до каплиці, так, як в Кляштор в той час не слугував за призначенням.
    “Ще з дитинства пам’ятаю Дні Польської Культури на подвір’ї перед каплицею. Було галасно. Де можна було побачити народні танці та почути живий спів”. Після чого Його визивали до кабінетів.
    Новий Завід, Михайлівка, Янушпіль, Коростень, Ємільчино, Халаімгородок, Бердичів та багато інших вже забутих старих назв поселень та містечок доводилось обслуговувати.
    Відроджував парафії, будив свідомість вірних. Закликав до виконання моральних норм та законів, але чітко стояв на позиціях віри та народності.
    Для допомоги в праці таємно запрошує сестер Гонораток. Для яких пізніше, в часи потепління сворює “гуртожиток”. Підготовляв молоді покликання. В той час близко десяти священників та 1 єпископ, та декілька сестер монахинь. Хоча і допомагав іншим – сам жив в спартанських умовах.
    Запрошує до Бердичева свого брата Бернарда, після увязнення та операції, який по можливості старається допомогти в душпастирстві. Був великим дипломатом. Стараннями його та парафіальної ради офіційно просить допомоги в Отців Кармелітів, які приїджають з Польші.
    Після довгих старань влада віддає римокатоликам два Храми.
    Повстають нові адміністративні поділи на парафії, деканати, дієцезії. Отець Амброзій стає деканом 2 деканатів (Бердичівського та Коростенського). Як Апостол Павло, залишає Бердичів та переїздить до Коростеня.
    Минають роки, проходять покоління, багато хто вже відійшов… Яким ми його запам’ятали? Якою він був людиною? … Він був сіячем…
    Любив мистецтво. Парафіяни згадують репродукції картин які дарув… Дуже любив квіти… та кота.
    Втілював рішення ІІ Ватиканського Собору ( 1962-1965) про активнішу участь вірних в Службі та житті Храму, читання Бібліїї народними мовами. Хоча вже був хворий, брав участь в І Євхаристичному конгресі.

    Вічний спокій даруй померлому, Господи…

    БЕЗ КОМЕНТАРІВ

    НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ