З глибокою печаллю, сумом та болем у серці поминаємо нашого рідного незабутнього чоловіка, батька, дідуся, прадідуся
Гунька Миколу Степановича
13.05.1947 р. – 06.04.2014 р.
Вже рік минув, як ми без тебе,
Тому немає забуття.
Пішов з тобою клаптик неба
І частка нашого життя.
Горбок землі мовчить, як все довкола
І огортає душу тихий жаль,
Що не побачимо ніколи
ні твою радість, ні печаль.
Як боляче без тебе, рідний, жити,
Душа ридає, тужить і болить.
Ніким тебе не можна замінити
І сльози ллються, мов струмок біжить.
Ми пам’ятаємо твої слова, усмішку
І радощі, тривоги кожен раз
Та до могили топчемо доріжку,
Минуле ж не повернеться до нас.
Більшої втрати немає,
як втрата твого життя.
Серце в печалі досі ридає,
Немов зупиняє буття.
Сльозами не вилити болю,
Та й криком не вернеш тебе,
Нічим не зарадити горю,
Без тебе життя вже не те.
Нехай Господь тобі дарує
Життя те вічне, неземне
І хай навік тебе полюбить,
І прийме в царствіє своє.
У вічній скорботі:
дружина Клавдія, сини Олександр, Олег з сім’ями,
внуки, правнук Денис.