Чекаю тебе, мамо!

Чекаю тебе, мамо!

280
0
ПОДІЛИТИСЬ

Мамо! Матінко! Матусю! Такі нібито звичайні, прості слова. Але Христинка ніколи їх не говорила. А як хотілося…Кожен день лягати спати у ліжечко та прокидатись тільки з однією думкою: “Де моя люба мама? Коли вона забере мене з сиротинця!” Вчора в ігровій кімнаті  вихователька сказала, що скоро всі дітки підуть вчитися в 1-й клас. Дівчаткам заплетуть бантики, причепурять та хлопчиків також святково одягнуть. Тільки дуже шкода Христинці, що її мама не побачить її голубі оченята та ласкаво не обніме. Клеймо інтернатська дівчинка мабуть довго буде висіти над нею.

Такі не зовсім дитячі думки не раз огортали душу маленької Христинки. Вона майже нічим не відрізнялась від своїх ровесників, хіба що трішки була задумана, не по роках розсудлива, чуйна та вразлива. Як і багато хто з дітей, не знала мами, не чула її красивих пісень, ніколи не відчувала дотику теплих мозолистих долонь батька. А як хотілося, щоб мама подарувала красиву ляльку, а татко навчив їздити на велосипеді! Про це дівчинка дуже часто мріяла. В групі у Христинки було чимало друзів, які також не знали материнської ласки та батьківської турботи. Людська доля різними шляхами привела багатьох таких, як вона в державний заклад. Всі ці діти багато натерпілися, зазнали болю, відчаю, що можливо, не кожній дорослій людині довелось таке пережити за своє життя. А скільки їх таких ще є дітей, в котрих на цьому світі не залишилось жодної близької людини, яка б піклувалась, дбала про них та після кожного поцілунку якої відразу знімалась би біль, ставало би спокійно та впевнено? Так, таким дітям просто не пощастило з батьками.

І ось одного сонячного ранку діти після сніданку вийшли на прогулянку. На вулиці з вихователькою стояла незнайома жінка і чоловік. Серце у Христинки “йойкнуло”: “Невже вони?”. Всі дітки підбігли до жінки та зчинили бійку за право заволодіти її рукою, а Христинка стояла на місці, неначе вкопана. Лагідний погляд жінки зупинився на ній. “Мамо! Матусю! Це я!” – вирвалось у Христинки і вона побігла до жінки. Правду кажуть, що діти діють більше за покликом серця , ніж розуму. І вже через мить жіночка і наша дівчинка стояли обнявшись.

Так наша Христинка знайшла свою нову сім’ю. Кожна людина має свою неповторну долю, свій шлях. Розпочалась також нова відповідальна сторінка життя і у нових батьків дівчинки, які самі вирішили як їм жити надалі, відкрили наступну сторінку у великій книзі життя. Саме в цьому сила, велич і краса нашого будення. Велике щастя носити у серці любов і мати кого нею обдарувати, бо без неї ми беззахисні у дитинстві, збіднілі у зрілості, безрадісні у старості. Любов породжує добро, надихає ставати кращими, благороднішими. Кожна дитина – то скарб, вона є унікальною, талановитою. Тож даруймо любов і добро кожному, бережімо наші скарби. Саме сім’я є найкращим середовищем для життя і розвитку дитини. Дитина має рости в родині, в атмосфері гармонійного розвитку. Ми дорослі, повинні зберегти дітей від гіркоти розчарувань, зневіри. Від нас залежить те, як складеться доля маленької людини, нового покоління українців.

…А нещодавно наша Христинка сказала мамі і татові, що коли виросте хоче стати лікарем, щоб рятувати життя людям. Якою виросте дівчинка залежить великою мірою від батьків, адже саме вони по зернятку сіють в дитячу душу добре, розумне, вічне, така ось невелика життєва історія нашої маленької Христинки.

За довідками щодо влаштування дитини в сімейні форми виховання, звертатись за адресою: пл. Соборна, 23, кімната 47, 55, тел. 2-47-62.

Олександр Хоренко,
начальник служби у справах дітей
райдержадміністрації.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ