Додому НОВИНИ “Історія Бердичівського професійного будівельного ліцею починається з Хохлових”.

“Історія Бердичівського професійного будівельного ліцею починається з Хохлових”.

1018
ПОДІЛИТИСЬ

Щоб стати віртуозом, майстром своєї справи, професії, необхідно мати справжній талант. А талант – це самовіддана праця, це покликання душі, це любов до справи, яку робиш. Саме про такий яскравий приклад сумлінної та благородної праці двох споріднених душ, закоханих в педагогічну діяльність сердець, хочеться розповісти.
В Бердичівському професійному будівельному ліцеї безперервно, протягом 38 років, творчо працював сімейний тандем Валентина Костянтиновича Хохлова, 1939 р.н. та Тамари Олександрівни Хохлової, 1937 р.н. Цей союз викладача спецтехнології та майстра виробничого навчання сформував життєві цінності і пріоритети в понад тисячі вдячних учнів.

А починалося все в далекому 1960 р., коли тодішній директор ПТУ №3 В.П. Ніколаєв відвідав виробничу практику своїх учнів на одному з бердичівських будівельних майданчиків. Саме тут він угледів молоденьку, але дуже вимогливу і наполегливу майстра-будівельника Тамару Олександрівну Седлецьку, яка після закінчення у 1958 р. Житомирського будівельного технікуму вже два роки як будувала бердичівські багатоповерхівки в БУ-2 Житомирського облбудтресту. За особистим запрошенням директора Тамара Олександрівна переходить в ПТУ №3 працювати викладачем спецтехнології. Саме в стінах училища вона зустріла свого майбутнього чоловіка Валентина Костянтиновича, випускника Вінницького будівельного технікуму, який також 1960 р. починає працювати майстром виробничого навчання мулярів. Тамара Олександрівна відразу звернула увагу на його каштанові кучері, а коли почула, як він проникливо, задушевно співав українські народні пісні в училищному хорі, її серце стало належати лише йому одному. Через два роки вони одружуються, згодом у них народжуються два сина: Вадим та Олександр.

Все своє життя ця сім’я пропрацювала в нашому будівельному училищі. Прийшовши сюди, Тамара Олександрівна зіштовхнулася з проблемою недостатньої комплектації навчально-матеріальної бази. Тому вона створила методичний посібник для проведення  уроків спецтехнології, розробила і оформила дидактичний матеріал для кожної теми програми. Добра, щира, але водночас вимоглива, вона прагнула досягти порядку в найменшому, тому ввела залікову систему перевірки знань і умінь своїх вихованців. Нестримна енергія та безмежне бажання передати учням, майстрам виробничого навчання закоханість у свій предмет спонукали Тамару Олександрівну очолити методичну комісію із спецдисциплін та виробничого навчання з професії “майстер сільського господарства”.

У кожної людини в житті є свій земний суддя. Якщо для лікаря – це пацієнти, для судді – підсудні, для водія – пасажири, то суддями вчителів є їх учні. Саме з деякими з них у мене була можливість поспілкуватись. Згадує колишній учень, староста групи №10, а нині військовий пенсіонер Микола Євгенович Жалюк, 1952 р.н.: “Тамара Олександрівна могла поглядом приструнити і засудити недбалого учня, але водночас вміла лагідною усмішкою окрилити і вселити віру у його можливості. Саме перед її уроками ми спішно гортали сторінки своїх конспектів на підвіконнях училища, намагаючись добитися її щирої похвали за гарно вивчені домашні завдання. А мій майстер, Валентин Костянтинович, відрізнявся якоюсь особливою людяністю. Пам’ятаю, як він намагався нас, майбутніх мулярів, зацікавити своєю професією, відправляючи на підробітки у вільний час, щоб ми могли заробити для себе кошти, адже ніякої стипендії тоді не було. І як ті гроші ставали у пригоді, коли я привозив їх своїй матері в село, адже всі ми тоді жили дуже скрутно”. Інший учень, нині майстер виробничого навчання, Олег Леонідович Швець, 1977 р.н. згадує: “Якщо хтось пропустив заняття через хворобу, Тамара Олександрівна залишалася з такими учнями після уроків і індивідуально терпляче пояснювала все те нове, що вони пропустили і не вивчили на уроках. Вона не звертала уваги на свої особисті потреби, а прагнула навчити нас. Вона була справжнім генератором ідей. У її гуртку “Технічна творчість” ми постійно щось малювали, клеїли, конструювали, робили макети. Кожного місяця ми допомагали їй виготовляти нашу стінгазету “Технический бюлетень” про новинки будівництва, а потім на перервах в кабінеті штудіювали її. Саме Хохлови переді мною відкрили двері у загадковий світ творців-будівельників, навчили любити і поважати працю, що стала моєю професією”.

Дійсно, кабінет спецтехнології під керівництвом Т.О. Хохлової був визнаний найкращим у Житомирській області. В 1987 р. досвід її роботи був занесений до картотеки РНМК ПТО Міносвіти УРСР. Того ж року вона брала участь у республіканській школі ППД в м. Ровеньки Луганської області. Має почесну грамоту Президії ВР УРСР, звання відмінника народної освіти УРСР (1989 р.), нагороджена медалями “Переможець соцзмагання” (1978 р.), “Ветеран праці” (1987 р.), “За трудову доблесть” (1991 р.). Валентин Костянтинович також був наділений неабияким талантом. Його називали “людиною праці”. Під його керівництвом було обладнано і модернізовано виробничу майстерню мулярів. Особливу увагу він приділяв освоєнню учнями нових технологій будівництва. Ніколи не відмовив жодній людині у пораді або будь-якій іншій допомозі. Маючи звання “майстер вищої категорії”, до останніх років життя був нерозлучний з кельмою та цеглиною.

Повертаючись після роботи додому, до свого родинного вогнища, Тамара Олександрівна неодмінно скидала маску суворого і вимогливого вчителя і присвячувала себе дітям, улюбленим справам. Разом зі своїм Валентином вони полюбляли активний відпочинок на природі і при першій можливості мчали всією родиною на мотоциклі або автомобілі до квітучих, ароматних ланів або по гриби та ягоди у старовинні і загадкові поліські ліси. Тамара Олександрівна наділена невгамовною енергією і досі на 78-му році життя активно крутить педалі велосипеда на свою дачну ділянку. А як жити без своїх улюблених квітів, вона взагалі не уявляє. Балкон їхньої квартири, з поверненням першого весняного сонечка, постійно прикрашають дбайливо вирощені барвисті духмяні квіти, аромати яких так полюбляв Валентин Костянтинович, якого три роки тому втратила міцна сім’я бердичівських будівельників. Втратила і Тамара наймилішого серцю друга, найважливішу на світі людину, з якою вона відчула повноту життя і щастя.

Але не зрадила вона своїм цінностям, і сьогодні ділиться секретом свого гострого розуму і молодечого вигляду, промовляючи словами Дмитра Яворницького: “Моїм правилом у житті було: працюй, працюй доти, доки слухають тебе руки і доки б’ється серце живе у грудях. Працюй на користь твого народу і на благо Батьківщини, дорогої тобі”. Ось тому і говорить директор нашого будівельного ліцею В.С. Чехурський: “Історія Бердичівського професійного будівельного ліцею починається з Хохлових. Саме завдяки таким великим педагогам і досі зберігається престиж нашого закладу. Вони – фундамент бердичівської плеяди будівельників”.

Тетяна Недєлєва, викладач історії БПБЛ.

Тамара Олександрівна Хохлова.
Тамара Олександрівна Хохлова.
Родина Хохлових.
Родина Хохлових.
Тамарі Олександрівні 78 років.
Тамарі Олександрівні 78 років.
Група №14 з класним керівником Хохловою.
Група №14 з класним керівником Хохловою.
Нагороди Тамари Хохлової.
Нагороди Тамари Хохлової.