22 квітня минуло 10 років, як пішов у Вічність наш дорогий батько, дідусь, ветеран Великої Вітчизняної війни
Лаблюк Микола Іванович.
Горбок землі мовчить, як все довкола.
І огортає душу тихий жаль,
Що не побачимо ніколи
Ні Вашу радість, ні Вашу печаль.
Немає Вас, хоч скільки хочеш клич,
Сама печаль повисла над землею,
У світі серед тисячі облич
Вже не зустріти усмішки Вашої.
Не заросте ніколи та стежина,
Що провела Вас у останню путь,
Похилиться зажурена калина
І добрим словом люди пом’януть.
Хто знав нашого Миколу Івановича – згадайте,
Хто пам’ятає – пом’яніть.
Царство Небесне і вічний спокій його душі. Земля хай буде лебединим пухом.
Вічносумуючі: син Ігор, невістка Тетяна,
внуки, правнуки.