Афганістан – пекучий біль і вічна пам’ять…

Афганістан – пекучий біль і вічна пам’ять…

158
ПОДІЛИТИСЬ

Так складаються сторінки історії, що на долю кожного покоління випадає «своя» війна. Покоління 20-х ХХ століття випробувало себе на полях Великої Вітчизняної війни. Покоління 80-х випробувало себе на полях війні в Афганістані і продовжує випробовувати себе на війні на Сході нашої держави разом із своїми дітьми.

У вересні 1945 року закінчилась найжорстокіша у світі Друга світова війна. Після Другої світової війни війська СРСР брали участь у 24 локальних війнах і збройних конфліктах на території 16 іноземних держав. Найбільш масштабною та трагічною стала війна у Республіці Афганістан. 10 років – з 25 грудня 1979 року по 15 лютого 1989 року тривала ця війна. Через афганське пекло пройшли десятки тисяч солдат.
15 лютого 2015 року виповнюється 31 рік із дня завершення неоголошеної війни.

Вона тривала майже 10 років і вимагала великих матеріальних і людських жертв. Під час неї тисячі наших співвітчизників загинули у боях і померли від ран, контузій, травм і хвороб, пропали безвісти. Нікого з нас не можуть лишити байдужими страшні цифри: кожний четвертий із майже 600 тисяч військовослужбовців, які брали участь у бойових діях в Афганістані, – наші співвітчизники, і кожний четвертий із тих, хто не повернувся з Афганістану, – також наш співвітчизник. За даними офіційних джерел, під час афганської війни загинули понад 15 тисяч солдатів, Україні війна обійшлася у більш ніж чотири тисячі загиблих. Нині в Україні понад 150 тисяч ветеранів афганської війни, з них близько восьми тисяч мають поранення, понад 6 тисяч є інвалідами.

У цей день 31 рік тому командуючий 40-ю армією обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані генерал-лейтенант Борис Громов перетнув міст через річку Амудар’ю зі словами: «За мною не залишилося жодного радянського солдата». Але насправді кілька тисяч радянських прикордонників і бійців спецназу залишалися в Афганістані ще до квітня 1989 року.

За роки афганської війни 72 військовослужбовців були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, 11 з них – українці.

Цього дня ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю полеглих, вшановуємо тих, кому довелося воювати в чужих країнах.

28 молодих хлопців із Бердичівщини загинули, 1 пропав безвісти. Схилимо свої голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя: Беляєв Олександр Євгенович, Гончаренко Михайло Федорович, Гордійчук Юрій Васильович, Димченко Євген Матвійович, Малишев Олександр Іванович, Головченко Валерій Вікторович, Грошиков Ігор Олександрович, Литкович Анатолій Володимирович, Шоколов Володимир Васильович, Власов Іван Якович, Чумак Петро Миколайович, Патраков Андрій Геннадійович, Істратов Андрій Миколайович, Савчук Анатолій Валентинович, Лабур Миколай Георгійович, Рибак Віктор Васильович, Комар Сергій Олександрович, Філіпов Сергій Олександрович, Канаєв Григорій Васильович, Білецький Юрій Анатолійович, Кузьмін Олександр Михайлович, Живун Сергій Олександрович, Патей Анатолій Іванович, Басов Володимир Миколайович, Власенко Володимир Трохимович, Лещенко Олександр Михайлович, Чукарєв Анатолій Євгенович, Козачук Юрій Павлович.

Воїни-інтернаціоналісти у складному сучасному житті з усіма його труднощами повсякденно виявляють мужність, поміркованість, організованість. Створивши міцну, добре структуровану громадську організацію, вони плідно і конструктивно співпрацюють з державними органами у вирішенні питань соціального захисту ветеранів війни і сімей загиблих, ліквідації наслідків воєн, героїко-патріотичного виховання молоді. Сьогодні Бердичівська спілка нараховує 547 воїнів-афганців та біля 200 учасників антитерористичної операції на сході країни.

Убитим і живим не було і нема за що виправдовуватися. Їх нема в чому звинувачувати. Але їх варто пам’ятати. Потрібно пам’ятати цю війну, цю трагедію…

Живі завжди в боргу перед мертвими. І наші діти та онуки мають знати своє історичне минуле, найбільше правди, нехай гіркої, але правди…

На долю нашої країни та народу випало тяжке випробування – війна, але у той же час саме сьогодні ми відроджуємося як нація, саме сьогодні ми усвідомлюємо, що тільки в єдності – наша сила, саме сьогодні ми переконуємося що у нас є українська армія і любов до Батьківщини.

Воїни-афганці Бердичівщини Жураківський В’ячеслав Вацлавович, його брат Жураківський Валерій Вацлавович, Рудник Анатолій Андрійович взяли участь у бойових діях на Сході нашої країни. І ще 15 синів наших воїнів афганців приймали та приймають участь в захисті терито-ріальної цілісності та суверенітету нашої держави.
Вони воюють за мирне, блакитне небо над полем стиглої пшениці, за дитячий сміх і посмішки дівчат на вулицях, за тисячі щасливих людей. За те, щоб ми могли провести чергову ніч в затишних оселях, у теплих ліжках, не чуючи канонади великокаліберної зброї. За те, щоб над рідною землею розвивався наш жовто-блакитний прапор. Він в’ється за Україну… І він переможе. Адже вони – українські солдати.

Вагіф МАМЕДОВ,
голова Бердичівської спілки воїнів афганців та учасників АТО.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ