Років 15 тому я прочитав цей вислів одного з древніх мудреців. І навіть обурився за ці слова. І образився за свою Батьківщину. Як її можна покинути і поїхати туди, де краще жити? А як же наша співуча мова, наше найсиніше небо, наші чудові працьовиті люди? А як же мої мати, батько, діти?
Пройшло зовсім небагато часу, і твердження цього філософа справдились. Політики нас довели до того, що мільйони українців вже не тільки працюють, а й живуть там, де краще. Нещодавно у Польщі прийняли закон, згідно якого трудові мігранти з України, які пропрацювали тут два роки, мають право привезти у країну і свою сім’ю. А значить, і зможуть під дешеві кредити отримати тут житло.
А хто залишиться тут, на нашій благословенній землі? Приїдуть китайці, афганці, сирійці? Не думаю, бо абсолютна більшість іноземних мігрантів, яких затримують наші прикордонники, особливо на Західній Україні, не мають намірів оселятись в Україні. Просто наша територія для них є транзитною, тобто, зручною для того, щоб перебратись звідси до Польщі, Угорщини, Румунії. А звідти – далі в Європу.
Нині у розпалі вибори Президента України, а згодом – вибори до парламенту. І майже всі претенденти розповідають про патріотизм, про любов до свого народу, до своєї країни. І гордяться тим, що наша країна йде до Європи. Але ж усі не переїдуть до неї. Чи побачимо ми такого політика, який, як той Мойсей, виведе народ із злиднів та підніме власну економіку до такого рівня, щоб їхати кудись не було потреби? В Європу українці хай також їдуть, але не на заробітки, а подорожувати, як це робиться в інших країнах.
Мойсей водив народ 40 років. Ми вже йдемо 27. Скільки ще років необхідно?
Володимир Кравченко.
