ПОДІЛИТИСЬ

Бурштиновий янгол – головна нагорода регіонального конкурсу “Благодійна Бердичівщина-2015”, котру отримало вісім благодійників з Бердичівщини. Серед таких – як волонтери, бізнесмени, так і пересічні містяни. Це люди, які обрали благодійність у різних сферах стежиною свого життя.

Олександр Нехворовський – один із благодійників Бердичівщини. Коли у березні 2014-го року почалася війна, нині підприємець, а у минулому військовий, знав: армія на той час була небоєздатною. Тому їй треба було допомагати. Без вагань чоловік взявся зі своїми працівниками ремонтувати військову техніку, купував усе необхідне хлопцям. Згодом заснував фонд “Творімо добро разом” та реалізував у життя проект “Безпілотник”.

“Як артилерист я розумію: війна на перших порах – це була некласична війна. Треба було з мінімальними витратами засікти ворога. Мені на думку спало, що з цим справиться безпілотник. Був кинутий клич серед підприємців Бердичева і простих людей. Ми зібрали на два безпілотними і дві бронемашини для 26 бригади для 1 і 2 дивізіонів”, – говорить Олександр Нехворовський.

Найважче, пригадує чоловік, було реанімувати у прямому сенсі стару військову техніку. Багато машин тривалий час стояли з пустими баками, що далося взнаки. Але із поставленими завданнями команда фахівців впоралася. Якщо, не доведи Боже, потреба у допомозі виникне знову, Олександр Нехворовський обіцяє не стояти осторонь.

“Як підприємець і меценат при зверненні особистому певної частини, командирів і людей, які в цьому розбираються, звичайно, буду допомагати чим зможу. Це для мене захист України. Якщо мене призвуть, готовий залюбки піти”, – каже чоловік.

Жінка, яку представили до нагородження на конкурсі “Благодійна Бердичівщина”, зуміла об’єднати надійних меценатів, щоб регулярно допомагати військовослужбовцям на передовій. 26-та, 30-та, 95-та, 24-та, 58-ма бригади називають її мамою, а сама вона жартує, щоб не додавали зайвого віку.

Зараз волонтерка докладає чималих зусиль для втілення у життя ідеї реабілітаційного центру для бійців АТО. Подібного, запевняє, в Україні ще немає.

Ірина Піскун почала особисто відвідувати зону АТО не так давно. Але 10 поїздок туди вистачило, щоб зрозуміти: вона на правильному шляху і відступати від допомоги військовим не можна.

“Перше, що я зробила, це знайшла Піскуна Святослава, який допоміг придбати 70 спальників для хлопців. З цього все почалося. Також зараз уже у мене є проект реабілітаційного центру”, – розповіла пані Ірина.

Поїздки у зону АТО стали для волонтерки регулярними. Щоразу вона везе хлопцям спорядження, інструменти, генератори, найрізноманітніші смаколики. Ми розповідали про одну з них у сюжетах на нашому сайті.

Серед благодійників, яких запросили на захід – вірменин Габріел Мкртчан. Чоловік живе в Україні майже 30 років і встиг полюбити село Райки у Бердичівському районі як свою другу Батьківщину. Саме тут він зумів налагодити роботу у галузі сільського господарства і щороку радує мешканців села чимось новим. Так, чоловік відкрив для місцевих дітлахів дитячий майданчик. Згодом – зробив алею пам’яті з композиції пам’ятників.

“Це моя ідея. Давно мріяв відкрити щось таке. На жаль, доводиться відкривати сумні пам’ятники Голодомору, АТО-шникам. Але наступні, думаю, будуть світлими. Моя робота пов’язана з Райками. Та де б не працював, все одно би робив теж саме. Що мною керує? Чотири слова: люди, спішіть робити добро. Адже кожен має лишити після себе хороший слід”, – говорить Габріел.

Не забув Габріель і про сільську церкву, яка є українсько-вірменською. На її подвір’ї – невеличкий музей старожитностей та дзвіниця.

Усе це для того, говорить вірменин, аби люди у селі жили не гірше міських. І зупинятися на досягнутому він не збирається.

“Я хотів об’єднати два народи. Українсько-вірменська церква поділена на дві сторони. У нас віра одна, люди залюбки ходять. Хочу зробити так, щоб Райки стали найкращим селом в районі і не тільки”, – запевняє благодійник.

Berdychiv2015_1В Україні дана відзнака проходить от уже десять років. Адже, говорять організатори конкурсу, з-поміж 15-ти тисяч благодійних фондів, ста тисяч громадських організацій люди повинні знати тих, хто їх дійсно підтримує.

“Цього року конкурс “Благодійна Бердичівщина” проходить вперше і це ексклюзивний конкурс, який вперше в Україні пройшов на міськрайонному рівні. На Бердичівщині на нього надійшло 38 заявок і це більше, ніж у трьох областях України. Бердичівська громада дуже активна”, – прокоментувала Катерина Соболева-Зоркина, директор з розвитку та комунікації асоціації благодійників України, секретар оргкомітету національного конкурсу “Благодійна Україна”.

Усі номінанти конкурсу на Бердичівщині у житті буденному давно стали благодійниками. Адже роблять добрі справи не на показ, а для того, щоб життя навкруги стало кращим.

Любов Трибун, співорганізатор конкурсу у Бердичеві, розповіла нам: “У нас на “Благодійній Бердичівщині” немає кращих і 1-2-3-іх місць. Є лише всі переможці. Бо якщо людина по мірі можливостей зробила гарну справу, вона вже молодець”.

“Хотілося б, щоб ідея об’єднання залишалася у Бердичеві і після закінчення війни. Адже люди вже будуть заражені вірусом благодійності”, – говорить Катерина Соболева-Зоркина.

Юлія Сінєльнікова