Додому НОВИНИ Культура “В горах моє серце, а сам я – внизу”

“В горах моє серце, а сам я – внизу”

547
ПОДІЛИТИСЬ

Крок за кроком угору –
Досягнути вершини,
І її досягають
Тільки справжні мужчини.

postaty_pastuh_image001Історія міста Бердичева тісно переплітається з життям та діяльністю багатьох видатних людей. Тут народжувалися відомі науковці, артисти, письменники та спортсмени. Одним з них був Віктор Іванович Пастух, якому 8 лютого виповнилося б 60 років, тому в цей день зібралися учні загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №7 імені Віктора Пастуха та гості, щоб вшанувати його пам’ять.

Холодної лютневої днини 1957року народився майбутній альпініст у Бердичеві. Його батьки – Іван Макарович і Надія Розумниківна – прекрасні лікарі, які з дитинства прищепили своїм хлопчикам Віті і Ігорю любов до людей, готовність допомогти у будь-яку хвилину всім тим, хто того потребував. Віктор зростав веселим та бадьорим. У 1964 році пішов до першого класу середньої школи №7.

Наші учні зберігають пам’ять навіть про ті маленькі куточки, які пов’язані зі шкільними роками Віктора Пастуха. Особливою гордістю є парта, за якою сидів Віктор. Щемом в серцях присутніх на цьому заході відгукувались спогади першої вчительки Віктора Пастуха – Антоніни Іванівни Іщик, які розповіла її донька, вчитель, пенсіонер нашої школи Зоя Василівна Нагребецька.

В гартуванні волі та характеру вагому роль відіграла ДЮСШ та відомі тренери Віталій Олексійович Лонський та Юхим Михайлович Винопал. Розповідь Юхима Михайловича захопила дітей та стала своєрідним стимулом та заохоченням до спортивних звершень. Своє захоплення спортом хлопець вдало поєднував з навчанням у школі №1, у яку перейшов після 6 класу та закінчив із золотою медаллю. У 1974 році Віктор Пастух вступив до Харківського медичного інституту. Саме тут він мав змогу чимало часу приділяти альпінізму, яким почав захоплюватися ще в Бердичівському спортивно-туристичному клубі “Ентузіаст”.

pastuh_01У 1980 році Віктор Іванович Пастух закінчив медичний інститут. Займатися альпінізмом він продовжував у київському клубі “Зеніт”. В той же час у столиці України сформувалася команда, яка працювала на високому рівні. Цьому сприяв висококваліфікований тренер Володимир Стадник. До її складу входив і Віктор Іванович. Спочатку він підкоряв вершини Карпат, Паміру, Тянь-Шаню, Кавказу. Кожного разу гірські схили все більше і більше чарували його своєю красою та загадковістю. Для нього альпінізм був не лише спортом, але й способом життя. Роберт Бернс писав: “В горах моє серце, а сам я – внизу”. Так само і для Віктора, залишаючись внизу, він завжди мріяв про гори.

Входив В.І. Пастух і до складу рятувальної авіаційної швидкої допомоги, яка працювала на території всього Радянського Союзу. На таку роботу брали лише висококваліфікованих спеціалістів. Майже вісім років свого життя він присвятив підкоренню найвищих гір світу – Гімалаїв.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 січня 1990 року за ці сходження його нагородили медаллю “За трудовую доблесть”.

Зі слів Володимира Кравченка, редактора газети “Земля Бердичівська”: “Я Віктора Пастуха ніколи не знав і не зустрічався з ним. Але коли про нього заходить мова, то я мимоволі згадую Володимира Висоцького і його пісні з кінофільму “Вертикаль”. Я бачу в них багато спільного: обоє, маючи талант, славу, не спинились на цьому, не стали стригти купонів, а залишились як в дитинстві, непосидами, жюльвернівськими романтиками. Вони ніколи не шукали дешевого авторитету, для них було головним залишитись самим собою. І долі їх схожі: померли майже ровесниками, в розквіті сил і задумів, не завершивши всього, що могли, не долюбивши…”. Приємно, що пам’ять про відомого бердичівлянина зберігає міська влада, профспілка міста, педагогічний, учнівський та батьківський колектив ЗОШ №7.

Заслужений майстер спорту з альпінізму мріяв підняти жовто-блакитний прапор України на найвищі вершини Гімалайських гір. Його ідеї почали реалізовуватися з виникненням програми “Прапор України на найвищих вершинах світу”.

В 1996 році розпочалася підготовка до експедиції на Шиша-Пагму у Чоо-Ю, які розташовані в одному регіоні. В.І. Пастух приїхав прямо з Лівії, де разом з дружиною Іриною працював за контрактом. Експедиція у складі дев’яти чоловік розпочала сходження на Шиша-Пангму.

Відкриття базового табору відбулося 25 вересня 1996 року на висоті 5600 метрів. В ніч з 4 на 5 жовтня погода погіршилася: піднявся дуже сильний вітер. Густий снігопад обкутав східне ребро Шиша-Пангми. Коли інші альпіністи готувалися до підняття, Віктор Іванович передав по рації: “Всем вниз! Мы возвращаемся”.

Але, на жаль, Віктору Пастуху не вдалося повернутися до рідної домівки.

Перше повідомлення про загибель прийшло 9 жовтня 1996 року. Через два роки після трагедії альпіністи піднялися на Шиша-Пангму та поставили в базовому таборі меморіальну дошку. Одна за одною підкорялися нашим альпіністам вершини Гімалаїв. 9 травня 1999 року жовто-блакитний прапор замайорів на найвищій горі світу – Евересті. Так здійснилася мрія відомого альпініста.

pastuh_03Подвиг Віктора Пастуха став відлунням у творчості таких митців як Михайло Пасічник, Олесь Коляда. Вірші Михайла Пасічника та авторські пісні Олеся Коляди стали окрасою свята.

Гори – прекрасний витвір природи і водночас страшний. Вони забрали життя багатьох людей. Одне з них належало Віктору Івановичу Пастуху, який загинув, захищаючи честь та визнання у світі нашої держави. Але він залишився у наших серцях прикладом мужності, сміливості та незламності. Я горда тим, що навчаюся у школі, яка носить ім’я Віктора Пастуха.

Підготувала учениця 10 класу
ЗОШ №7 імені Віктора Пастуха
Ольга Пітік.