Додому НОВИНИ Культура В парку села Терехове.

В парку села Терехове.

852
ПОДІЛИТИСЬ

Випереджаючи свій строк, липа зацвітає уже в червні, як та дівчина, “що на порі стала”… Божественний аромат білоцвіття полонить повітря й далеко за межами квітучого парку. Тремтить ефір, співають липи. Ранні передають естафету середнім, пізнім сортам і довго-довго у благодатній тиші під куполом голубого неба вібрує весільний бджолиний дзвін. Мимоволі в шанобливій пам’яті вертаєш до тих часів і тих людей, коли і хто приклав серце і руку до цих дерев. А їм уже біля півтораста років, бо саджені були ще в кінці 18-го століття. Ось що писав історик, краєзнавець Микола Юхимович Шепелюк у своїй статті “Живий музей Терехового” (“Радянський шлях” 21.08.87 р., с.3): “У володіннях графа Потоцького різноманітна флора майже трьохгектарного парку. Сюди привозили дерева з уманської Софіївки. П’ять величезних терас для посадки рівняли полонені турки та кріпаки”.

Посеред парку найвиразніша липова алея. Шершаві, з кулястими наростами стовбури в обхваті 2,5-3 м., міцно тримають розлогі крона свої, з густими обважнілими кетягами цвіту. Щільним рядком пробігають берести (в’язи). Краще відчувають себе тів, що поодиноко розкидані по узбіччю парку (до 3-х м. в обхваті). Пара білих тополь (в обхваті 3,85 м.), немов два кремезних боровика зі стовщеними внизу ніжками, густо покритими малахітовим мохом. Збереглися тут гігантські каштани до 5 м. в обхваті, поодинокі акації з шершавими стовбурами, посмугованими лускуватою корою. А два красені ясени з обхватом за 3 м. і по периметру крони близько ста кроків. Вони виділяються в окрузі парку і високі бур’яни, що вкривають їхні ноги, не завада їм. В зеленому морі кропиви, пустирника, блекоти, снитки, чистотілу, вони, здається, пливуть і пливуть, розмовляючи з вітром, погойдуючи злегка розлогими кронами. А далі, десь в царині нижчої тераси, пробираючись крізь хащі самосійних кленів, “випливаємо” під шатер дивовижного велетня, котрий потроху призупиняє цю зухвалу навалу кущів-самозванців. Це незвичайне для нашого краю дерево – маньчжурський горіх. Для нього тут придатні умови.

Ранньою весною в південній частині огрудка зацвітає бузок. У воєнні роки він був густо понівечений окопами. Та з роками затягнулись рани, позапливали землею і сліду не лишилось. Йдуть роки, багато що змінюється в самому парку. На місці нинішнього стадіону при панах тут, в огрудку, росли фруктові дерева – груші, яблуні, стояла пасіка. На самій нижній терасі, де нині людські садиби, як жива пам’ять, що збереглися яблуні “Зорі”.

Самим серцем у парку був, звичайно, панський маєток з видом на розлогі луки, річечку Терехівку, березовий гай. Сам маєток з класичним портиком – пам’ятка в мініатюрі тих замків Х-ХV ст., що стрічаємо в Україні, Росії, Європі. Всередині маєтку є гостинна зала з невеличкою сценою. Скільки дитячих ніжок тут витанцьовувало в післяреволюційний період, коли будівля функціонувала як школа. Тут і ялинку наряджали, і в жовтенята-піонери приймали. Взимку проводили спортзаняття. Скільки ж поколінь прийшло крізь одні двері! Не випадково срібний портик зображено на гербі села як символ неперервності поколінь. В цім маєтку, як відомо, народився Джозеф Конрад – відомий світу англійський письменник польського походження. Тож ідуть звідусіль зацікавлені відвідувачі, щоби доторкнутись до історії, до пам’яті минувщини.

При вході до парку для всіх гостинно відкриваються двері історико-краєзнавчого музею та музею Джозефа Конрада, “за цінністю та унікальністю експонатів яких рівних немає в Україні”. Велика заслуга директора музею Михайла Михайловича Бедя – історика, члена НСЖУ, котрий своїм вмінням, невичерпною енергією наповнює змістом ауру цієї царини. А зачинателем музейної справи був вище згаданий наш шановний Микола Юхимович Шепелюк. Завдяки його знанням, ентузіазму, спілкуванню з таким же одержимим краєзнавцем, науковцем Гаврилом Григоровичем Богуном та організованій цілій “армії” помічників-учнів, сільської громади, керівництва колгоспу творилася добра справа.

М.Ю.Шепелюк дуже вболівав і за живим музеєм Терехового. “Як же врятувати, продовжити вік цих унікальних дерев? – бідкався він. Треба огородити їх, пропагувати, щоби вчилася молодь любити, берегти і збагачувати природу – живу красу її. Терехівський парк – це реліквія”. В сільській бібліотеці мені дали пожовтілий екземпляр газети “Радянська Житомирщина” за 1 травня 1989 р., де була гарна стаття про М.Ю.Шепелюка під заголовком “Мрійник з Терехового”. О, таких би нам “мрійників” як М.Ю.Шепелюк, Г.Г.Богун, М.М.Бедь, то “нива життя повік не заглухла б!”.

Тамара Яковчук, с.Терехове.