Григорій Івасюк: “Лісівник, це не просто робота – це стан душі”

Григорій Івасюк: “Лісівник, це не просто робота – це стан душі”

236
0
ПОДІЛИТИСЬ

“Древо життя”… “Древляни”… Все наше існування пов’язане з деревом.

Оскільки ліс є найважливішим чинником людського буття (або одним з найважливіших), люди не можуть не піклуватися про свого друга, беручи від нього безцінні багатства. Існують такі поняття як лісове господарство, лісова промисловість. Багатьом з нас інколи здається, що лісгоспи тільки тим і займаються, що валять ліс, ділять його на квадрати, щоб методично знищувати (вірніше – використовувати для життєвих потреб). І мало хто знає, що є такі поняття як лісонасадження, лісорозведення та ін. Усім цим займаються лісові господарства. В Бердичеві таким господарством є ДЕРЖЛІСГОСП, у віданні якого ліси не лише нашого району, а й Чуднівського, Любарського та Романівського. Про одного, із найдосвідченіших лісівників Бердичівського лісгоспу ця розповідь.

Івасюк Григорій Михайлович має 47 років трудового стажу в лісовому господарстві, з них 32 роки працює головним лісничим. Опікується 26 тисячами гектарів лісу.

За значний внесок в розвиток лісового господарства удостоєний звання “Почесний лісівник України”, нагороджений іменним годинником голови Державного агентства лісових ресурсів України, нагрудними знаками “За бездоганну службу в лісовій охороні”. Почесний громадянин Бердичівського району.

А що ця заслужена, поважна людина є невиправним романтиком, лісолюбом і людинолюбом, можна пересвідчитись, погортавши сторінки його по-чоловічому багатої та насиченої біографії.

…Так сталося, що середню школу Григорій закінчив у шістнадцять років. Рано сів за парту, бо вже в п’ять умів читати й писати, та ще й реорганізація загальнососвітніх шкіл прискорила процес становлення його особистості (замість одинадцятирічки ввели десятирічку), отож уже у віці 16 років став студентом Київської сільськогосподарської Академії. Обрав факультет лісового господарства не випадково – любив ліс змалечку, пас корівку у ньому, ходив лісовою стежиною до школи та ще й родич, який часто приїздив до його сім’ї, був директором лісгоспу у Кончі Заспі…

А ще Григорію Івасюку допоміг стати лісничим… страх. Він дуже боявся в дитинстві, коли був пастушком, строгого місцевого лісника, від якого перепадало інколи за потолочену лісову траву.

“От виросту – і сам стану лісником, але буду не таким жадібним і злим”, думав хлопчина, виводячи свою Ласуню з узлісся.

Вчився в Академії сумлінно, з нетерпінням чекав першої виробничої практики. Як одного з кращих студентів його послали в Карпати, там він пройшов добру переддипломну підготовку фахівця, працював під керівництвом вченого, академіка Швиденка Анатолія Зіновійовича, який живе у Німеччині, є автором багатьох наукових праць про вирощування та використання лісу, в яких є частка праці і Григорія Михайловича, бо за дорученням Швиденка він збирав матеріали для майбутніх книг свого наставника.

З великим хвилюванням ступив він в далекому 1970 на місцину, де була величезна кам’яна брила з написом “Тут знаходиться центр Європи” (в Карпатах), а через кілька років він вже стояв на точці з подібним, але дещо іншим написом: “Тут знаходиться центр Азії!”. Річ у тім, що після закінчення вищої школи він взяв направлення до Сибіру (на той час усі випускники мріяли про такі направлення), а через те, що Григорій заходив до розподільчої комісії в першій п’ятірці, мав право вибирати, обрав свою мрію попрацювати в тайзі.

Часто навідувався там до товариша, який працював теж за покликом романтичної душі в Сибіру, але трохи нижче над рівнем моря. Бувало, по рації Григорій дізнавався від Бориса Єпіфанова, що той загоряє, а сам змітав сніг з палатки, який випадав вже у вересні…

В палатці проводив таксатор Івасюк мало не все літо. Мав справу не лише з деревами, а й хижими звірами. Полюбив ведмедів – не таких уже й войовничих, а розкішних, грайливих, ласолюбних. Бувало, залишав жерстяну банку згущеного молока, ведмідь роздирав її могутніми пазурами, злизував молоко і йшов далі за людиною в надії поласувати ще.

– Ніколи не нападав, – розповідає Григорій Михайлович. Я йду – він іде, я зупинюся – він зупиняється. А відстань між нами десь метрів 150-200.

…Ось уже тридцять другий рік працює Г.М.Івасюк головним лісничим Бердичівського держлісгоспу. Його “Ниву” можна побачити і в Любарі, і в Чуднові, і в Романові, і в Чорних Лозах… Люблять його ветерани, поважають і звертаються за порадою молоді лісівники. Багатьом дав він путівку в життя, захистив від неприємносей, простягнув товариську руку допомоги. Всяке бувало при виконанні обов’язків – і успіхи, і невдачі. Умів не зазнаватися від перших, не впадати у розпач від других. Принциповість, діловитість, зібраність і працелюбність – ось основні риси характеру досвідченого лісничого. Вміє працювати і з саджанцями, з лісоматеріалами, і з документами, бо вони – це дзеркало роботи держлісгоспу, за цифрами стоять гектари, кубометри, робочі дні, місяці й роки відданих своїй справі працівників лісу. Він часто буває в школах, середніх спеціальних навчальних закладах, вміє прищепити любов до природи, зокрема лісу, підростаючому поколінню.

Одного разу його запросили прочитати лекцію в машинобудівному коледжі з питань екології. Дуже здивувалася викладачка, коли побачила Григорія Михайловича без будь-яких записів у руках. Попросила поговорити з учнями хоча б півпари (45 хвилин), але коли головний лісничий запитав:

“Чи будемо робити перерву, а чи продовжимо бесіду ще 45 хвилин”, була приємно вражена: вміють розповідати про ліс працівники держлісгоспу…

БЕЗ КОМЕНТАРІВ