Додому НОВИНИ Влада і громада «…Де все для мене рідне, не байдуже…»

«…Де все для мене рідне, не байдуже…»

321
ПОДІЛИТИСЬ

Хтось народився у величезному місті, хтось виходець з невеличкого містечка, а дехто родом з малесенького села чи віддаленого хутора. Але єднає цих людей одна спільна риса – це любов до рідної сторони, свого краю, місця, де ти народився чи живеш.
Напевно, неможливо зустріти українця, що не відносився б до своєї маленької Батьківщини з якимось особливим сакральним почуттям, в поєднанні з любов’ю і патріотизмом.

Народившись 25 років назад у селі Швайківка Бердичівського району, я ніколи не думала, що кожна поїздка сюди буде викликати певний щем у серці та душевний трепет. Звичайно, найчастіше переважають приємні емоції у таких мандрівках. Адже ти їдеш додому, де завжди гостинно та привітно зустрічають тебе батьки, які вже зачекались твого приїзду, навіть якщо ви бачились лише два дні тому. Тому що тут ти завжди потрібен, і у буденній сільській праці зможеш не стомитись, а відновити сили, начерпати енергії з кожного куточка проведеного дитинства та відродитись, як після купелі у цілющому джерелі. Величезні простори ланів, густі та дрімучі ліси, плодючі землі, файні обійстя, привітні та щирі люди – щось є у цьому таємниче та чарівне, неначе чудодійне зілля для стомленої душі…

Але часом і сум охоплює думки, коли повертаєш до рідної сторони. Опустілі будинки, зруйновані господарства, малолюдні вулиці, відсутність роботи і смуток на обличчях мешканців, що не можуть реалізувати себе у місці, де живуть. А від цього і вимушеність шукати кращої долі та заробітків далеко від своїх близьких. І не завжди це увінчується щастям… Адже і у мого покоління в сучасних умовах поставав вибір планів на майбутнє, способу життя, пріоритетів, професії, яка тобі до душі, де зможеш себе забезпечити і ще й у якій будеш корисний для суспільства. Основним із питань залишалось: їхати закордон в пошуках заробітків чи залишитись в Україні без впевненості у завтрашньому дні. Тенденція відома всім…

Мій вибір був однозначним і беззаперечним: навчатись, працювати і жити лише в Україні та якнайближче до отчого дому. Адже це все моє до глибини душі! І всі тут мої, до кожного куточка серця, від чого я не можу відмовитись. Але з віком та досвідом розумієш, що просто «любити» недостатньо, потрібно безпосередньо сприяти розвитку малої Батьківщини.

Приємно спостерігати, як в умовах децентралізації розпочались позитивні зрушення та зміни нашого краю. Благоустрій всіх сіл об’єднаної територіальної громади, збільшення робочих місць та можливостей для реалізації перспективних планів жителів, відкриття сільськогосподарських та фермерських підприємств – ті кроки, якими впевнено почала крокувати громада.

І переконана, що це лише початок!

Звичайно, складна ситуація у державі, світова економічна криза залишає острах та невпевненість у завтрашньому дні. Але патріотична нація, сильний та непохитний народ, свідомі громадяни здолають будь-які перешкоди на шляху до впевненого майбутнього.

Відчуваю успіх міцної держави Україна, прогресивний розвиток свого рідного маленького краю, де вже зовсім скоро молоді не захочеться їхати у пошуках кращої долі за кордон, куди хотітимуть повернутись жити, де ми не стоятимемо перед важким вибором, що робити далі, а завжди зможемо знайти себе і забезпечити гідне сьогодення собі, майбутнє своїм дітям та підтримку літнім батькам.

Розпочавши із себе, ми робимо крок у майбутнє, докладаємо зусиль для масштабних змін в цілому. А елементарна порядність, доброзичливість, щирість, вихованість, ввічливість, підтримка та вдячність – це те, що не потребує значних затрат, але є фундаментом для розвитку навіть маленької громади та під силу кожному з нас! І саме тоді, приїжджаючи у край, де ми народились і живем, будемо бачити посмішки жителів та процвітання місця, де все для нас таке рідне, не байдуже…

Ольга АНТОНЮК (ВЕЛЬМИК),
уродженка села Швайківка Бердичівського району.