Дубівка – українське писанкове село

Дубівка – українське писанкове село

51
0
ПОДІЛИТИСЬ

Село – колиска, село – оберіг, село – молитва і пам’ять роду. Село незабутніх традицій. Жодна країна світу не знає такого поняття – “село”.

А в Україні воно пахне по-особливому: отчим домом, куди тікає на сповідь і очищення душа, запашним окрайцем хліба, соковитою вишнею і обов’язково душевною теплотою. Тут чути запах живої родючої і багатої землі, на якій працювали наші батьки, діди і прадіди. Кожне село, як і люди, має свою особисту біографію, традиції і своє життя.

Колишня назва Чехи, нинішньої Дубівки, походить з легенди про те, що колись на цій території було поселення чехів. На місці нашого села був столітній дрімучий, переважно дубовий ліс. В цей ліс в 1700-х роках купці, дворяни, графи виселяли людей, які порушували тодішні закони, на заготівлю лісу. І так поступово тут виростали дерев’яні хатки, перші будови були на підвищеній місцевості, нині тут вулиця Гортовлюків. Про минуле наших предків зібрав матеріали і написав в 1839 році Лаврентій Іванович Похилевич.

В селі була приписна церква, біля якої поруч з вівтарем була криничка, яку згодом закидали, але неподалік від церкви пробилося могутнє джерело з живою цілющою водою. І одного разу сталося диво. На свято Івана Святителя віряни побачили, що з цього джерела, яке було початком струмка, невідомо як з’явилась ікона. Люди занесли її до церкви, а на місці цілющого джерела була збудована дерев’яна капличка.

З того часу свято Івана Святителя до сьогоднішнього часу є храмове престольне свято в селі, а ікона вважається благодатною. До 1932 року з далеких міст і сіл до цієї чудотворної ікони приїжджало дуже багато людей, щоб зцілитися та прийняти Божу благодать.

Ікона була оздоблена золотом та сріблом, яке давали люди за їх зцілення. За переказами, особливо благотворно впливали молитви на виздоровлення паралізованих та хворих на ноги.

З давніх переказів, які дійшли до нашого часу, що це копія з Чудотворної Ченстоховської Божої Матері, яка знаходилась в Польщі в храмі Кирила і Мефодія, яку принесли з паломництва мешканці нашого села.

З розповіді Надії Родіонівни Березовки, 1942 року народження: як розповідали її батьки, Чехи колись належали поміщику Федору Терещенку. В 17 столітті на цих землях правила польська династія Тишкевичів, а також магнат Франциско Ксаверій Грохольський.

Федір Терещенко відкрив у сусідньому селі Червоне цукрову мануфактуру, лікеро-горілчаний завод, паровий млин, пекарню, де працювало багато жителів нашого села. Терещенко допомагав харчами і грішми всім нужденним.

В 1937 році в селі Чехи було розібрано церкву, а ікону передавали на збереження в церкви сусідніх сіл. Але щороку ікона поверталась до свого рідного цілющого джерела, тому і понині в нашому селі збереглась ця народна традиція. Віримо їй і дотримуємося, бо живить вона наші душі щирістю і добром.

Розповідає Йосип Іванович Чайківський, 1938 року народження:

– З 1890 року в селі займались заготівлею корабельного лісу, чим керував В.А.Горбанович, який був також священиком Чехівського приходу та навчав грамоти людей.

В 1917 році селяни захопили поміщицьку землю і розподілили її між дворами.

В 1923 році була утворена Чехівська сільська рада. А в 1946 році село Чехи перейменовано на Дубівку, на честь Героя Радянського Союзу Дубова, який брав участь у визволенні села. В 1850 році в селі проживало 228 жителів, в 1900 році – 571, в 1941 році – 790 жителів, а нині менше 200.

Під час гірких і важких трагічних 30-х років було зареєстровано 186 чоловік, померлих від голоду.

Із спогадів Надії Василівни Лавренчук, 1928 року народження, в селян була єдина можливість вижити лише тим, хто працював на гранітному кар’єрі, де розраховувались за роботу продовольчими пайками.

В 1937 році 10 громадян села було репресовано.

В 1948 році Дубівку і Красівку об’єднали в одне господарство імені Карла Маркса, а в 1961 році цей колгосп одним з перших перейшов з трудоднів на гарантовану грошову оплату.

До революції в селі була церковно-приходська школа, яка потім була реорганізована в початкову школу і діяла до 1985 року. В селі був клуб, побудований на місці церкви, а також діяла бібліотека, медпункт і кооперація. Під війни в клубі розміщувався військовий лазарет. Звільнено село 1 січня 1944 року, а прізвища 13 воїнів, які загинули при цьому, викарбувані на меморіальній плиті. 367 жителів села були учасниками Великої Вітчизняної війни. Не повернулися з фронту 63 односельці. А наш житель, морський піхотинець Микола Онуфрйович Сікорський був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. В 1965 році в Дубівці було встановлено бетонну скульптуру воїна на честь загиблих…

Працювали наші земляки ударно в колгоспі і багато з них було відзначено урядовими нагородами. Це, зокрема, Орденом Трудового Червоного Прапора – Чайківський Йосип Іванович, Сікорська Валентина Аполінарівна, Семенюк Галина Андріївна. Орденом Леніна – Катращук Зінаїда Олександрівна.

Керівниками колгоспу довгий час працювали Мартинюк Філімон Маркович, Посудевський Цезар Леонтійович, Мулярчук Костянтин Володимирович, Шнайдрук Володимир Васильович, Каленюк Володимир Григорович.

У 2002 році, після розвалу господарства, працював француз Соваж Ален. А з 2009 року на наших землях господарює Валентин Юліанович Нагребецький, який забезпечує людей роботою та надає допомогу в соціально-економічному розвитку.

Марія Гортовлюк.

Публікаія вийшла за сприяння В.Ю.Нагребецького.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ