Дівчина з 26-ї артилерійської бригади, яка за покликом серця захищає Україну

Дівчина з 26-ї артилерійської бригади, яка за покликом серця захищає Україну

112
ПОДІЛИТИСЬ

На 3 листопада припадає величне свято ‒ День ракетних військ і артилерії. Цього дня артилеристи 26-ї артбригади святкуватимуть свій особливий день. У цей день тим, хто захищав чи й нині обороняє наші землі на Сході країни дякуватимуть школярі і даруватимуть квіти, дорослі – низько вклонятимуться, а власні діти будуть пишатися батьками.

Очікуєте розповідь про представника сильної статі? Та ні ж, сьогодні йтиметься не про чоловіків, а про людину – сильну духом. Як виявилося, у Баранівському районі є жінка, яка не боїться життєвих труднощів та заради своєї держави готова на все. Це – Любов Плаксюк, що мешкає у Баранівці.

Любов Плаксюк – військовослужбовець 26-ї артилерійської бригади ім. генерал-хорунжого Романа Дашкевича, робить усе, аби в Україні було світле майбутнє та мирне небо над нашими з вами головами.

Любов Плаксюк народилася у селі Володимирівка Баранівського району. Закінчила Зеремлянську ЗОШ І-ІІІ ст., після чого вступила до ЖДУ ім. І. Франка, де здобула вищу освіту на історичному факультеті. Закінчивши вищий навчальний заклад, працювала вчителем історії та права у Мирославській школі, а паралельно займалася з дітками в ігровій кімнаті.

– Як Ви потрапили на службу? Якими були Ваші перші кроки?

– Я дуже довго обдумувала правильність цього рішення. Та все ж серце підказувало йти за власним бажанням. Насправді, я чудово розуміла що мене чекає, бо у мене уже служили брати та дядьки. У 2016 році все-таки наважилася і подала заяву. Після розмови з командиром 14-о ОНПБ «Черкаси» взяла відношення на проходження служби у ньому. Пройшла навчання на радіотелефоніста у Полтаві. Прибула у 14 ОМПБ (окремий мотопіхотний батальйон, який на той час приєднали до 26 артилерійської бригади. Побула там менше місяця і практично відразу поїхала в АТО.

– Як Ваші близькі сприйняли таке рішення?

– Знайомі мабуть десь через рік чи два тільки дізналися що я служу в Збройних силах України, а сім’я позитивно, хоча не хвилюватися за мене теж не могли. Син гордиться, завжди із задоволенням одягає власну військову форму, пошиту за його розміром.

– Що входило у Ваші обов’язки?

– Починала з посади радіотелефоніста. Звичайна робота зв’язківця – отримувати та передавати команди. Ну і, звісно, побут: нарубати дров, принести води, приготувати їсти та інше. Взагалі побут організовуємо самі собі, які умови створили в таких і живемо. До роботи звикла з дитинства, тим більше що з села і ніяка навіть чоловіча робота не лякає.

Окрім того, наш підрозділ мав іще одне завдання – охороняти та обороняти артилерійські батареї, коли вони виконували завдання. Ми виїжджали з ними на вогневі позиції, і спостерігали, щоб під час стрільби вони не піддалися нападу ворожої піхоти або ДРГ.

– А що ж виявилося найскладнішим?

– Відверто кажучи, дуже важко було у моральному плані. Особливо, після того, як із солдатської посади стала сержантом. Хлопці спочатку не вірили в мене, а коли бачили, що я не лише командую, а й даю розпорядження, в один голос вони говорили: «Жінка – на позиції – до біди».

– Як зараз до Вас ставляться колеги?

– Звісно, з часом чоловіки змінили своє ставлення. Різні ситуації були, притерлися і усе стало на свої місця. А ще нещодавно я перейшла зі свого батальйону у третій самохідно-артилерійський дивізіон. Це – моя друга армійська сім’я, хороший командир та колектив. Взагалі у мене шість ротацій в АТО.

– Що змінилося за роки Вашого перебування на Сході?

– Приємно бачити результати своєї праці. Я пішла захищати Україну за покликом серця, і тепер радію з того, що прийняте правильне рішення. Воно було виважене, не спонтанне. Я розуміла, що маю бути саме там. Впевнилась, що тут у бригаді знайшла себе, своє місце у житті. І взагалі просто роблю свою роботу.

Нині я в. о. офіцера-психолога ревізора. Закінчила дистанційне навчання на навідника. Пройшла курси лідерства – польовий вихід із виконанням практичних завдань. Після вдало зданих нормативів, мою кандидатуру подали на присвоєння звання командира вогневого взводу артилерії. Тож, нині документи подані, чекаємо рішення від Міністерства оборони України.

Бесідувала Ольга Чумак.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ