З вічним болем та сумом
поминаємо нашого рідненького, дорогого, любого чоловіка, батька, дідуся
Міхед Миколу Миколайовича,
з дня трагічної смерті якого 25 березня мине 40 днів.
Вже 40 днів, як віченьки закриті
І руки золоті на груденьках лежать,
Як же ти міг, кат несамовитий,
Ножем голівку й тіло все здовбать?
Кричить душа і сльози невгамовно
Ллються й повірить страшно,
Як можна так зробить?
Та де ці ізверги у нас беруться,
Їм же не варто на землі святій дожить?
Тебе, рідненький, хай Бог оберігає
І ангели зігріють душеньку твою,
А Матір Божа до себе пригортає,
Тебе в далекім райському саду.
Гірко сумуючі: дружина, донька,
син та його сім’я, внуки,
всі рідні та близькі.
