З вічним болем та сумом поминаємо нашого дорогого, рідненького синочка, брата, татуся
Неліповича Володимира Тадеушовича,
з дня трагічної смерті якого 4 грудня мине 18 років.
Уже 18 років! О, Боже мій милий!!!
А я все чекаю й чекаю на тебе.
Не можу повірить, ніяк не повірю,
Що рідна кровинка більш не прийде.
Зболіла душа, змарніли очі
І скроні збіліли за роки журби,
А ти, мій рідненький, вернутись не хочеш,
Лиш звеш мене: “Мамо, до мене прийди”.
Навіщо так доля розпорядилась?
Навіщо забрала від мене тебе?
Та я ж на тебе і не надивилась,
Не встигла повідать про все і усе.
Та марно думки рвуть мою душу.
Звідти ніхто нікого не вернув.
Лиш прошу Бога і просити мушу,
Щоб в небесах тебе він пригорнув.
Гірко сумуючі: мама, тато, синочок, дружина,
сестри з сім’ями, всі рідні та близькі.
