Багато чудових заходів відбувається у нашому місті. Але це свято було по-особливому урочисте та неординарне – напередодні Святої Покрови до Музею історії міста Бердичева завітало багато гостей, аби відвідати виставку подушок.
Це вперше відбулось зібрання такої колекції: від малесенької подушечки до великої подушки, і кожна з них мала своє унікальне поєднання кольорів та візерунків. Ініціаторами дійства стали освітяни-профспілчани, вели захід Олена Боровська та Діна Музиченко. Саме від останніх учасники заходу дізналися про особливості та техніку виконання подушки, про історію її створення та магічну силу, закладену в неї майстринею.
Хоч нині ми й не можемо уявити собі життя без м’якої подушки, але на початку її появи подушками користувались лише заможні люди. Так, перші подушки знайшли ще у староєгипетських пірамідах. Подушки винайшли єгиптяни для того, щоб не зіпсувати уві сні хитромудру зачіску. Аж до ХІХ століття такі ж дерев’яні подушки були поширені в Японії. Традиційно китайські подушки виготовляли з каменю, порцеляни або металу. Перші м’які подушки з’явилися у Греції, тут більше цінувався комфорт. Тому саме у Греції й придумали м’які матраци та подушки. Поступовий розвиток у виготовленні барвників та ускладення техніки шиття призвело до перетворення подушки на предмет мистецтва – пишні подушки стали дорогим товаром. У V столітті до нашої ери подушка була у кожного заможного грека, самі подушки були різними за розмірами. Їх наповнювали шерстю тварин, травою, пухом та пір’ям птахів. Чохол робився зі шкіри або тканини, він міг бути як прямокутної, так і квадратної форми. На той час вважали, що подушки мають магічну дію. Нерон, наприклад, клав під подушку свій браслет зі зміїної шкіри, щоб його сон був міцніший.
В арабських країнах подушки користувалися найбільшою популярністю. Будинки султанів були прикрашені розшитими розписними подушками з китицями, бахромою. Багато розшиті та прикрашені подушки стали знаком достатку власника.
У середні віки стали використовувати спеціальні невеликі подушечки під ноги, які захищали їх від холоду, адже у замках підлоги були кам’яні, опалення не могло прогріти великі приміщення в морозний період. Тому подушки для ніг набули популярності саме у ті часи. У той же час подушки стали використовувати для молитви, їх підкладали під коліна під час тривалих служб. Також були поширені подушки для їзди на конях, адже вони пом’якшували сідла.
На Різдвяні свята в подушки ховали ялинові гілки, які приносили щастя і допомагали виконанню бажань. Та й нині заведено класти подарунки на Різдво чи Новий рік саме під подушку. Багато ворожінь пов’язано з подушками. Наприклад, для того, щоб дізнатися ім’я судженого, дівчата клали під подушки прутик від віника. А хто не клав під подушку книгу з надією на те, що вранці все знатиме?..
На Русі вишиті подушки завжди були частиною приданого. Трохи пізніше з’явилися декоративні подушки. Бідняки набивали подушки сіном та кінським волосом, адже пухові та пір’яні подушки вважалися розкішшю.
Пам’ятаючи звичаї, традиції, історію, ми творимо майбутнє. Саме такими словами розпочався огляд представлених на виставку подушок. Кожен намагався сфотографувати найкращий фрагмент, щоб ще довго насолоджуватись багатством кольорів та візерунків, майстерністю та різноманітністю «м’яких морфейчиків».
Особливу увагу отримала пані Галина, мама колишнього учня СЗОШ № 1 ім. Т.Г.Шевченка Василя Дем’янчука, та Валентина Штика, бабуся маленької Ніколь, вихованки ДНЗ № 26 «Веселка». Вони представили колекцію подушок національного українського стилю, одній з яких не менше шести десятків років.
Увесь захід був пересипаний номерами художньої самодіяльності учасників аматорських колективів навчальних закладів нашого міста різного рівня. Першим із них став запальний танок у яскравих народних костюмах від скраглівчан (директор Тетяна Реготун, голова ППО Людмила Бондар). На свято завітала депутатка Людмила Кицак, яка привітала всіх із прийдешніми святами і додала:
– Мені приємно бути в колі однодумців. Адже я сама педагог і прекрасно розумію, наскільки творчими і наполегливими є педагоги, вони вміють не тільки гарно співати, танцювати, проводити уроки, а й виливають душу у вишивку. Вдячна Вам за невтомну працю і щиро зичу здоров’я, натхнення та мужності працювати і надалі.
Пані Людмила також згадала своїх мудрих наставників із СЗОШ № 1 ім. Т.Г.Шевченка, адже саме там навчалася вона та її сестра, брат. Депутат передала теплі та щирі вітання від народного депутата України Богдана Кицака, за сприяння якого вручено Подяки від Міністерства освіти і науки України за сумлінну та бездоганну працю, плідну педагогічну діяльність, високі досягнення у навчанні та вихованні учнівської молоді педагогам Тетяні Недайборщ (СЗОШ № 17), Олені Обрадович (СЗОШ № 1), Олені Тарнопольській (ЗОШ № 7), Людмилі Самойленко (НВК № 10), Ользі Шалімовій (БМГГ № 2), Петру Залізному (директор табору «Соколятко»).
Естафету нагородження продовжив заступник голови обласного комітету Профспілки освіти та науки Микола Красько, який вручив Грамоту обласної федерації профспілок директору ЗОК № 14 Олександру Григорцевичу. З мудрими словами звернулася до присутніх учителька бердичівського ліцею № 15, яка зворушила усіх присутніх до сліз, зачитавши казку-притчу про батьків та дітей, та побажала всім, щоб ніколи не довелось нікому «плакати в подушку».
Заступниця голови Бердичівської РДА Катерина Вислоцька вручила нагороду від імені голови райдержадміністрації Людмили Димидюк директору Музею історії Бердичева Павлу Скавронському, який у свою чергу подякував кожному за участь у виставці «Подушка України», вручив Грамоти та висловив сподівання, що наступна виставка за участі профспілчан-освітян буде не менш цікавою.
Професійні здобутки кожного, кого нині нагородили, озвучила голова міської профспілки працівників освіти і науки Анжела Цвєткова. Як той код вишивки, що передавався від покоління до покоління, так само свято береже в пам’яті і розповідає про кожного члена профспілки її очільниця, що, до речі, відбувається не лише на заходах міського рівня. УОіН, міська профспілка працівників освіти нагородили освітні заклади грамотами-подяками за душевне тепло, мудрість, чесність, за терпіння і бажання допомогти зберегти якісні робочі місця, належний соціальний захист освітян-профспілчан Бердичівської міської територіальної громади.
І замерехтіли яскраві квіти серед блакитного… Це учасниці аматорського танцювального ансамблю «Полісянка» Бердичівської спеціальної школи долучилися до переливу талантів. Професійні виступи звучали від Оксани Ковальової (СЗОШ № 1), Тетяни Штурнак (ЗОШ № 5), квартету від ЗОШ № 7, Любові Татко (БМЛ № 15) та Лесі Бойко (ЗОШ № 17).
Спільне фото на пам’ять, здавалось, завершує свято. Та в цю хвилину до мікрофону підходить гостя, яка випадково довідалася про урочистості з нагоди Покрови Пресвятої Богородиці, Дня захисників і захисниць України, Дня козацтва, та вирішила і собі скористатися нагодою, щоб подякувати педагогам за їх працю, адже сама вже бабуся і має життєвий досвід. Рідко в наш час зустрінеш людей, які так щиро дякують комусь за працю… Тож нехай сторицею буде віддячена праця кожного, хто творить на благо держави, народу!
Марина ПАНЧУК, заступник директора СЗОШ № 1 ім. Т.Г.Шевченка,
Тетяна НЕДАЙБОРЩ, вчитель української мови та літератури СЗОШ № 17
