Не знаходжу відповіді на деякі питання. Та прочитавши інтерв’ю в “Землі Бердичівській” з т.в.о. начальника відділу освіти Семенівської ОТГ Людмилою Колесник вирішила написати. Йдеться про розвиток освіти у Семенівській громаді.
Два роки поспіль на нас тиснуть та нав’язують думку про те, що коли ми, шість шкіл громади, своєю кількістю учнів наповнимо дві створені опорні школи громади, то відразу ж покращиться якість навчання, а діти будуть забезпечені всім необхідним: сучасними меблями, інтерактивними дошками і т.д.
Скажіть, будь ласка, та чи лише від наявності меблів залежить якість навчання? У нашій школі (Терехівська ЗОШ – прим. ред.) діти на підлозі і на колінах не навчаються, а існуюча інтерактивна дошка та інші технічні засоби навчання постійно у використанні. У цих маленьких, затишних, не гірших за недобудови школах, панських маєтках (як вказано у статті), працюють прекрасні фахівці, вчителі зі значним досвідом роботи (20-30 років стажу). Є й молоді фахівці. Ці педагоги проходять перевірки відповідними органами, звітують, атестуються. То кому, як не Вам, знати про їх досягнення? Ми, батьки, задоволені якістю освіти наших дітей, оскільки бачимо результат. Мої діти навчалися і навчаються нині у Терехівській школі, я живу життям школи уже багато років. Тому з впевненістю кажу: кожного року з 9-10 учнів класу половина вступає до вищих навчальних закладів. Також є такі, що навчаються за кордоном. Чим це не результат? Якщо сьогодні стверджувати, що село Закутинці не зникло від того, що діти почали навчатися у Красівській школі, то знову запитання: так, з карти не зникло (ще має пройти час), але для кого ж тоді розвивати це село? Діти – це ж наш скарб, наше майбутнє! Це ті, заради кого ми сьогодні живемо і розвиваємося.
Щодо нещодавнього засідання сільської ради. Я теж була присутня у залі. Мене глибоко вразив той факт, що коли за дорученням батьків директор Семенівської школи вийшла виступати, окремі депутати агресивно поставились до її думок та й взагалі некоректно віднеслись до представника учительського корпусу. Як сьогодні можна принижувати людину з 30-літнім стажем роботи педагога, яка виховала не одне покоління дітей, вкладала в них душу, вчила розуму? І не секрет, що освітяни за свою працю отримують дійсно невеликі гроші. Невже не дочекаємось, що дійсно запрацює гасло: “Ми повернемо повагу до вчителя!”
Ще один факт: я теж брала участь у дискусії на тему функціонування освіти в громаді. Діти намалювали школу, в якій хотіли б навчатися. На запитання “Чи готові діти під’їжджати шкільним автобусом до такої школи?” з п’яти дітей троє відповіли “так”, двоє помахали – “ні”. Знову запитання: то навіщо ж розказувати так, як Ви хочете це бачити, а не так, як є насправді? Не забувайте, що саме батьки вирішують долю своїх дітей-школярів та місце, де їм варто навчатись. Бо саме батьки відправляють власних дітей зі своєї оселі і саме вони або спокійні за те, що дитина після уроків дійшла додому за певний час, або хвилюються щодня, як дитина доїхала до школи та повернулась з неї, чи не зламався шкільний автобус, чи не замерзла по дорозі, чи все добре зі здоров’ям і тому подібне?
Так от, коли ми повертались із засідання, по дорозі без жодного запитання до неї моя дитина сказала: “Мамо, чому нас мучать? Яка б та школа не була, я хочу навчатись у своїй школі, вона для мене найкраща!”
Я теж думаю, що наші діти мають право на вибір місця, де їм навчатись. Наша Терехівська школа знаходиться в історичному місці, де функціонує музей міжнародного значення, є гарний парк. Потрапляючи на територію школи, відвідувачів милує око її ідеальний стан. Школа також оснащена всім необхідним, вона тепла, чиста, має просторі класи. Батьки, педагоги, підприємці підтримують її й докладають чималих зусиль, щоб заклад й далі мав такий гарний стан. Повірте, цей “панський маєток” переживе ще нас із вами, якщо за ним доглядати!
На нашу думку, до кожної школи має бути індивідуальний підхід і прорахунок: скільки сотень тисяч вкладається в ту чи іншу школу, де можна при цьому зекономити. Простіше знищити (реорганізувати, як Ви кажете) і розігнати цих дітей. А чи подумали Ви про те, чи наберете необхідну кількість? У нашій школі навчаються діти з Бердичева, у школах, які розташовані неподалік міста, також є такі учні. Куди діти підуть навчатись далі в разі проведеної реорганізації? Чи не дадуть перевагу міським закладам?
Всі ми сьогодні маємо можливість споглядати незугарну ситуацію у центрі села: розвалений дитячий садок, занехаяна будівля контори. А якими гарними були колись ці приміщення! Тут можна було втілювати безліч ідей. Розвиватись так, аби нашим дітям хотілось жити у селі, а не залишати нині гарну, охайну, привабливу шкільну територію для можливого майбутнього випасу баранів, бо вже й нині їх випасають поряд із музеєм Джозефа Конрада.
Давайте будемо підходити до цього питання так, щоб нікому не завдавати болю, не залишати негативу, не руйнувати те, що зроблене важкою працею та великими зусиллями тих, хто нам це залишив. Дайте людям, які обрали таку святу професію вчителя, які постійно вкладають стільки зусиль у кожну дитину, творять із них людей, спокійно працювати. Тому що ми довірили їм найдорожче – власних дітей. І лише ми маємо право вирішувати їхні долі. І не примушувати їх, а робити це так, щоб вони нам були за це вдячні.
На території двох сіл – Терехове та Кикишівка – школа стала єдиний вогником, де ще вирує активне життя.
Тетяна Бойко,
голова батьківського комітету Терехівської школи.
Від редакції: на сторінках газети з приводу оптимізації шкіл Семенівської громади ми вислухали думки керівництва ОТГ та батьків Терехівської школи. Нині відбуваються слухання у Великих Низгірцях, Семенівці та Іванківцях. То ж у наступному номері обов’язково повідомимо про їх результати та прийняті рішення.
