Додому НОВИНИ Влада і громада Любов і вдячність житиме в віках

Любов і вдячність житиме в віках

507
ПОДІЛИТИСЬ

postaty_bej_image001Все далі від нас ті страшні події, опалених війною днів. Але пам’ять про Другу світову війну – найстрашнішу і жорстоку з усіх, що пережило людство, залишиться в серцях нащадків. Вона забрала життя багатьох наших співгромадян, розлучила мільйони сімей і принесла стільки горя, що живі учасники тих подій не можуть згадувати цей час без сліз. Багато героїв не повернулись до своїх домівок, деякі залишились забутими. Ми напевно не дізнаємося, де був їхній останній бій. Є й такі, імена яких назавжди залишаться в наших серцях.

І саме в людській пам’яті мешканців нашого міста та району лише світлі спогади з’являються, коли називається ім’я Миколи Бея. Відомий лікар-хірург, онколог, ветеран Другої світової війни. Микола Митрофанович Бей народився 5 лютого 1924 року в с. Білоцерківка Бердичівського району Житомирської області. У сім’ї було восьмеро дітей, яким довелось пережити важкі роки голодомору. Саме в 1933 р. батько Миколи Митрофановича, спродавши чи не все сімейне майно, купує півхати у Гришківцях, неподалік від теперішньої загальноосвітньої школи №6. Сім’ї вдалось пережити ці важкі роки, завдяки своїй працьовитості. У 1941 році Микола Бей закінчив 9 класів 11 школи (тепер школа №6). Подальші мрії навчатися обірвала війна.

З початком Другої світової війни разом з друзями-однокласниками Микола Бей організовує підпільну групу. Підпільники виготовляли листівки, зробили радіоприймач, за допомогою якого слухали передачі з Москви та зведення Інформбюро про становище на фронтах. Цю інформацію розповсюджували серед жителів селища. Коли в селі Пилипи організовується партизанський загін, підпільники збирали в лісах зброю та боєприпаси і переправляли все до партизан. Також родина Миколи Бея переховувала у себе єврейську дитину, якій вдалося врятуватись від неминучої смерті.

5 січня 1944 року радянські війська звільняють Бердичів від нацистських окупантів. Вже 10 січня Миколу Бея військовим комісаріатом призвали до лав Червоної Армії. Він стає розвідником 74-ї окремої розвідувальної роти 71-ї стрілецької дивізії. За короткий час бойових дій чоловік зарекомендував себе як відповідальний боєць. Служив до 1950 року, через рік закінчив вечірню школу, адже мрія стати лікарем не пригасла, а навпаки – зміцніла. У 1951 році вступив до Вінницького медичного інституту, який закінчив у 1957 році. Спочатку працював у Райгородку головним лікарем дільничної лікарні, а потім зрозумів, що його покликання – бути хірургом.

З 1952 року Бердичівська районна лікарня стала його другою домівкою. За час роботи хірургом, а це більш як тридцять років, Микола Бей провів понад 15000 операцій, врятувавши тисячі людських життів. Окрім своїх прямих справ Микола Бей також виконував обов’язки пропагандиста районної лікарні. 24 вересня 1983 року за багаторічну, активну роботу його ім’я було занесене до Книги Пошани Бердичівського району. Микола Митрофанович удостоєний багатьох звань та нагород.

Помер Микола Митрофанович Бей 5 серпня 2012 року.

Молоде покоління шанує пам’ять про тих, хто віддав життя за нашу незалежність. Мужність і стійкість, проявлені вами, ветерани, в часи воєнного лихоліття, післявоєнної відбудови, завжди будуть прикладом для нинішнього і прийдешніх поколінь, а всенародна любов і вдячність житиме у віках.

Шевчук І.А.,
бібліотекар ЗОШ №6