Додому НОВИНИ Культура Моє село – краплинка світу. Терехове

Моє село – краплинка світу. Терехове

641
ПОДІЛИТИСЬ

yakovchukРозпочинаємо серію публікацій про населені пункти району. Сьогодні віршовані рядки про історію села Терехове та події в країні поетеси Тамари Яковчук (Терех).

Історія села Терехове
(віддзеркалля)

Село моє Тереховою зветься,
Бо “ТЕРЕХАМИ” в древнії віки
Так називали береги ріки
Й зарощені березами озерця.
У лоно вод берези задивлялись,
Мов юні Афродіти ті,
Й шуміли тут березові гаї,
На пагорбах довкола розростались.
Ще не було ніякої держави.
Жили собі в ті древнії часи
(як кажуть, із води й роси)
Прадавні люди ті, терехівчани.
Відомі ще з трипільської пори…
Горшки ліпили пращури слов’ян,
Тут скіфи розпорошились степами,
Тут чутно звук древлянської сурми.
Жили собі й жили…
Молилися богам землі і неба,
Дощу просили, як була потреба,
Приймали від землі дари.
А ця земля плодами щедра
Й помірний клімат був завжди.
То скільки прагнучих сюди
Топтало ряст, ламало списи й ребра!
Варяги, половці, хазари,
Татари, турки-яничари,
Литвини, шведи, московіти
І Річ шляхетна Посполита.
Землю кроїли, будували мури
Й палаци – пам’ятки культури,
Які красуються й донині
По нашій славній Україні.
В Тереховій й у нас цей рай –
Маєток панський на узвишші,
Колони білі, зала, ніші
І вікнами на озеречко, гай.
Чудовий парк з маєтком поряд –
Бузкове весняне буяння –
Тут десь із Божого послання
На світ з’явився Джозеф Конрад.
Англійців гордість, Польщі щем
Його талантом, мудрим словом…
Прийдешнім поколінням новим
Ми гідну пам’ять бережем.
Роки шумлять, роки течуть,
Як води річки Терехівки.
І крутить час життя платівку –
Є й наша в нім стражденна путь.
Колгосп, голодомор, репресії,
І висилки, й гоніння, тюрми
І нові економ-реформи
Й ворожі зовнішні агресії.
Нарешті незалежність маєм
І кожен сам собі є пан.
Та тільки думає Іван:
“Ще скільки дров ми наламаєм!”
Бо є пани круті занадто –
Чим вище на щабель заліз,
Тим проковтнув би поле й ліс.
Павло ж придбав собі телятко
Й щасливий тим, щоб тільки мир
В країні був, в сім’ї
І щоб дитятко росло і знало,
Що є татко удома, а не на війні.
Десь зверху олігархізація,
В країні декомунізація,
Нуртує децентралізація,
Пульсує в кожнім vita nova,
Як лихоманка бурштинова.
Спроможний їде на Канари,
Комусь тюремні світять нари,
Хтось зводить лиш кінці з кінцями,
Трясе пустими гаманцями,
Хтось гроші кидає в офшори,
А є – ви ж чули! – в банках солить.
Чим більш в країні тих чудес,
Тим віри більш – Христос Воскрес!
Воскресне й наша Україна –
Прадавня заповітна мрія.
Пророче визріло: Пора!
Пора збирати нам каміння!
Дасть Бог, моя Терехова
Щаслива буде в час прозріння!


Резонанс

Данилко володів секретом,
Бо мав зв’язок із Інтернетом.
Він, як метеликів, щоднини
Відловлював круті новини.
Та ось цікава, зла Пандора,
Пробравшись за екран зучора,
Відкрила скриню інформації
Про електронні декларації.
Ефір рвонуло – хвиля “ах-х-х!”
Заклякла в світу на вустах.
А йшлося все про депутатів,
Про наших вибранців завзятих.
Так от: все мова йшла про їхні статки –
Зарплати, позички і взятки,
Ікони, книги-стародруки,
Картини, меблі – все докупи.
(Як ті кроти, господній плід
З городів тягнуть на обід);
Столи більярдні для розваги,
Годинники, кольчуги, шпаги,
Й всілякі інші раритети
І шиті золотом портрети.
Хтось з них будує Божий храм
(Ну, тут подяка від мирян),
Хтось розкривається хрестом,
А хтось – лиш фіговим листом.
Той “присмоктавсь” до газ труби,
Ростуть маєтки, як гриби.
У всіх є різні інтереси –
“Тойоти”, “Хонди”, “Мерседеси”.
Є “щирі” – діляться добром
Чиїмось нажите горбом.
Не дуже й дивувавсь Данилко
Та вдарило у груди гірко:
Нащо сто шуб тій депутатці?
Не було жодної у бабці –
Вона все мріяла про плюшку
Й сухарик клала під подушку.

*плюшка – м’яка оксамитова свитина.


Матусине тепло

Колиска скрип та скрип співала,
А за вікном мело й мело…
В зимовій стужі зігрівало
Мене матусине тепло.
Під шепіт трав, під спів пташиний
Спливала часу течія
Й дитячиі сонячні стежини
Вели в реальний світ життя.
На хвилях злетів і падіння,
І чарувань й розчарувань
Жило метелика тяжіння
До світла, до тепла, до знань.
Не тільки в місяць Водолія,
Коли хурделило й мело,
Як сонечко, постійно гріло
Мене матусине тепло.

Тамара Терех
с. Терехове