Додому НОВИНИ Влада і громада Моє село Райки – куточок раю

Моє село Райки – куточок раю

1936
ПОДІЛИТИСЬ

Понад п’ять століть Райки молитвою зустрічають світанок і проводжають день. Недарма в народі кажуть: село створив Бог, а місто – люди. Райки розташовані на лівому березі Гнилоп’яті, в мальовничому куточку Житомирщини, який красується на берегах цієї ріки.

Кожне село і місто має свою неповторну історію, і оцінюється вона в часі. Село Райки не виняток. У нього багата цікава історія,про яку можна розповідати довго, але все ж хочеться зупинитись на пам’ятці історії і культури, яка є гордістю райківчан.

В історії України відоме Райковецьке городище, яке датується ХІІІ ст. і виконувало роль адміністративного центру часів князя Ярослава Мудрого. При археологічних розкопках було знайдено велику кількість решток хліборобського знаряддя, кісток свійських тварин, тисячі побутових і господарських предметів, зброї і культових речей. У деяких приміщеннях знайдено цінні прикраси, залишки золотої та срібної парчі, мідний позолочений посуд і т. д.

Від назви городища походить назва археологічної культури Лука-Райковецька, старожитність якої датується початком І тисячоліття.

То віддаля, то ближче й ближче
В мені. як сон, як дивина.
Над Гнилоп’яттю городище –
Що найсивіша давнина
Епохи скіфської перлина
Чи кріпость воїнів – древлян?
У наших жилах кров єдина –
Ніким нескорених слов’ян.

Населені пункти, як і людські долі, мають свій початок, періоди розквіту, занепаду, відродження і забуття. А є серед них вічні, над якими час невладний. Тут живуть, здавалося б, звичайні люди. А придивишся до них – і в кожному знайдеш якусь родзинку, щось таке, чого немає в інших. Завдяки своїм патріотам живе село.

Сьогодні в українських селян є два шляхи: перший – об’єднатися, щоб відродити українське село, а разом з ним і Україну, та другий – залишитись поодинці і втратити останню надію на гідне життя. Яким шляхом піде Україна – залежить від кожного із нас.

Україна має найбільші у світі запаси чорнозему. Лише подумайте – наша країна володіє четвертою частиною усіх чорноземів планети. Не дивно, що Україна – другий у світі експортер пшениці (нас випереджає лише США). Ми забезпечуємо півсвіту соняшниковою олією, входимо у десятку найбільших виробників кукурудзи, ячменю, ріпаку та сої. У нас активно розвивається молочне скотарство та свинарство.

Що ще потрібно для того, щоб країна процвітала? Люди! Роботящі, розумні, щирі – таких ніколи не бракувало на українській землі.

Фермери – єдиний різновид українського селянства, якому не байдуже, що станеться з даними нашій країні Богом родючими землями, яким буде українське село і що їстиме наш народ через кілька років, десятиліть і надалі. Землероби – не політики. В своїй діяльності вони уникають пустослів’я і псевдо-патріотичної риторики. Проте реалії сьогодення не залишають їх байдужими, відокремленими від тих революційних перетворень, які відбуваються в нашому суспільстві. Ми вже й забули, який-то він є насправді – багатий селянин, землевласник і фермер. Щось трохи лишилося в історичній пам’яті від персонажів Карпенка-Карого і Старицького, але радянська влада так вбивала нам у голови негатив про куркуля-мішечника й селянина-жлоба, що сьогодні ми забули про свій колишній клас фермерів-хліборобів. Забули – і стоїмо на роздоріжжі: селянин – це той, хто живе в селі у приватній хаті, а на роботу їздить у місто? Чи той, хто займається агровиробництвом, а живе у місті аби прибутками з урожаїв можна було правильно розпорядитися?

Ім’я депутата районної ради, голови фермерського господарства Габріела Мкртчяна на Бердичівщині добре відоме. Він – один з успішних фермерів, який починав з невеликого господарства. Починав з малого, та згодом його господарство все збільшувалась: рік за роком добирав землі. Тепер Габріел Карленович – досить успішний господарник, який на власному прикладі довів, що фермерство, як форма господарювання, може розвиватися і процвітати. Однак, щоб успішно займатися аграрним бізнесом, треба дійсно любити свою справу, інакше будь-яке починання обернеться невдачею. Створення власного фермерського господарства – заняття досить клопітке, але, коли людина має мету, то крок за кроком йде до неї.

– Я родом з далекої Вірменії, але давно вже громадянин України і мені подобається хліборобська праця, – каже Габріел Карленович. – Тож хотів спробувати, що з того вийде. Спробував і вийшло. А згодом відчув, що це – моє.

За ці роки довелось опанувати ази агрономії, бо у фермерстві мусиш, насамперед, покладатися на власні сили. Адже працюєш сам на себе. До того ж з кожним роком вдосконалюються технології обробітку землі. І якщо ти хочеш бути добрим господарем, то мусиш не тільки дбати про належний обробіток ґрунту, але й впроваджувати щось нове.

Кожен трудовий день у господаря розпочинається турботою про село, його повсякденні проблеми і мрією про те, щоб воно стало гідною окрасою нашої незалежної України. Незважаючи на важку економічну кризу в країні село Райки росте і розвивається. “Якщо не я, тоді хто?” – з таким гаслом береться Габріел Карленович до роботи кожного дня. І це не безрезультатно. Добрими справами повняться трудові будні керівника місцевого господарства, який волею народу виконує священний обов’язок зі зміцнення та розвитку рідного уже йому села, адже саме своїм відданим служінням людям він вселяє віру в майбутнє, і кожним своїм вправним ділом до сердець людей несе ідеї добра, злагоди і любові.

Райківчани свято бережуть історію і традиції свого краю.

rayki_2
Свято-Троїцька церква, с. Райки, 2013 р.

Історія старої Свято-Троїцької церкви Райок така ж непроста і сповнена випробувань, як і історія храмів усієї України. Збудована у 1754 році, вона стала окрасою села. Велика п’ятибанна церква радувала очі численних прихожан, котрі постійно збиралися на богослужіння. В роки радянської влади на цей старовинний храм чекала трагічна доля. В період гонінь напружених шістдесятих він був спалений, але залишився в пам’яті та серцях православних людей.

І сьогодні селяни з молитвою приходять до нової Свято-Троїцької церкви. Дерев’яний храм побудований 2013 року на центральній площі села недалеко від місця колишньої спаленої церкви.

rayki_3
Архієпископ Житомирський та Новоград-Волинський Никодим вручає Габріелу Мкртчяну орден великомученика Георгія Побідоносця Української Православної церкви.

А 11 жовтня 2015 року в селі відбулася ще одна знаменна подія: церемонія відкриття унікального меморіального комплексу, який вміщує пам’ятники: Геноциду вірмен 1915 року, загиблим у Другій світовій війні, загиблим воїнам АТО та жертвам Голодомору в Україні. Освячення хачкара (пам’ятного хреста-каменю), встановленого на території Алеї пам’яті села Райки, провів Архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим. На церемонії були присутні представники районної та сільської адміністрації, Спілки вірмен України та Житомирської обласної вірменської громади, представники громадськості.

Під час урочистої церемонії за вагомий внесок було нагороджено громадських активістів району. Від імені Голови Спілки вірмен України Вілена Шатворяна, виконавчий директор організації Девід Мкртчян нагородив подяками-грамотами Габріела Мкртчяна, Григора Григоряна і Миколу Паперника – за організацію встановлення пам’ятника, присвяченого 100-річчя Геноциду вірмен. За вагомий внесок у створення Алеї пам’яті, Архієпископ Никодим нагородив Габріела Мкртчяна орденом великомученика Георгія Побідоносця Української Православної церкви.

26 листопада та 6 грудня педколектив та учні школи зібралися на алеї пам’яті, щоб згадати та вшанувати жертв наймасштабнішого геноциду в історії людства – Голодомору 1932-1933 рр. та загиблих воїнів, захисників України. Зі словами скорботи перед учнями виступила заступник з навчально-виховної роботи Н.В. Беззубець. Вона зазначила, що боляче згадувати таке гірке минуле, але це минуле нашого народу. Слова великої вдячності пролунали на адресу славних односельчан, всіх воїнів – захисників України, багато з яких гідно пройшли випробовування на охопленій полум’ям війни передовій – у зоні АТО.

gIDjV_JpXKE3
Меморіальний комплекс, який вміщує пам’ятники: Геноциду вірмен 1915 року, загиблим у Другій світовій війні, загиблим воїнам АТО та жертвам Голодомору в Україні. с. Райки.

Скорботне слово мав Габріел Мкртчян, який відмітив, що народи України та Вiрменiї повинні підтримати один одного в законних прагненнях домогтися визнання своїх національних трагедій актами геноциду.

Усі присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять про всіх жорстоко закатованих та загиблих українців, в скорботі схилили голови та запалили поминальну свічку.

gIDjV_JpXKE2
Церемонія відкриття Меморіального комплексу в селі Райки, 11 жовтня 2015 р.

Родзинкою парку, розміщеного в центрі села, є поєднання природних комплексів та історико-культурних об’єктів. Адже поруч з церквою знаходиться народознавчий музей. Розбито партер і доріжки, споруджений дитячий майданчик, встановлені ковані лавки. Не можна не відмітити й особливу чарівну атмосферу тут увечері: нічні вогні створюють дивовижну зорову ілюзію, додають затишок вечірніх посиденьок, і у цьому світлі різнобарвними бризками виграє фонтан. Це одне із найулюбленіших місць відпочинку райківчан та гостей села, окраса і візитна карта Райок. І не дивно, що саме тут 14 листопада гостинно приймали польську делегацію повіту Воловського. Меценатом створення цього унікального для села центра став Габріел Мкртчян. І це не єдина добра справа на його рахунку.

Переймається новообраний депутат проблемами школи: придбав мультимедійну дошку, допоміг у проведенні ремонту школи: відремонтовано і пофарбовано підлогу, поштукатурено зовнішню стіну їдальні.

Весело провели Новорічне свято учні та дошкільнята:весела конкурсна програма, хороводи. Під час проведення Новорічного ранку та балу-маскараду всі дошкільнята та учні 1-9 класів отримали Новорічні подарунки від Габріела Карленовича. І ще одним подарунком від нього була екскурсійна поїздка в м.Житомир 26 грудня. Школярі відвідали музей Сергія Корольова, найбільший в Житомирі торгово-розважальний комплекс “Глобал UA”. Враження від поїздки у всіх учасників без виключення залишилися хороші і яскраві.

Наполегливою працею та доброзичливим ставленням завоював він довіру райківчан. Вони переконались, що орендовані ним землі ефективно обробляються, селяни отримують дивіденди. Господар дбає про село, радиться з людьми на сходах села, прислуховується до їх думки.

Розумного господаря, доброго християнина жителі села обрали депутатом районної ради, де він лобіює їхні інтереси.

На думку депутата районної ради, добре, що нині у села приходять інвестори. Однак зле те, що їх цікавить лише земля. Вони приїдуть у село, наобіцяють пайовикам “золоті гори”, а коли ті укладуть з ними договір оренди, про це забувають. Габріел Карленович каже, що не сприймає інвесторів, які працюють зі своєю технікою, своїми людьми, а жителям сіл, де орендують землі, роботи не дають. Через те село спивається, вимирає, установи соціальної сфери занепадають. Таку сумну картину можна побачити у багатьох селах Житомирщини, де перестали функціонувати сільгосппідприємства. Люди живуть без надії, бо втратили роботу. Подекуди прийшли великі латифундисти, але не створили робочих місць, не надають соціальної допомоги сільській раді, бо не зацікавлені в розвитку цих населених пунктів. І додає: “Селу потрібний господар на території сільської ради, до кого селяни могли б звернутися при потребі. А коли він живе серед селян чи щодня навідується туди, то бачить, чим живе село, що потрібно відремонтувати дорогу, допомогти в соціальній сфері… Сільський голова щодень може звернутися до нього по допомогу. На місцях у великих латифундій є виконавчі директори, які мають обмежені функції – виорати, посіяти, зібрати… І їм байдуже до долі тих людей, які живуть у ньому”. Місцеві фермери чи сільгосппідприємства працюють для села і сплачують податки в місцевий бюджет. Тож дохід залишається в селі та йде на потреби громади.

Ділиться господар і наболілим:

– Мене сьогодні хвилює ставлення держави до сільгоспвиробників, – каже він. – Вести бізнес просто неба – нелегко. На це потрібне велике терпіння, бо все залежить не тільки від людського фактора, але й небесної канцелярії. Практично, земля дає прибуток раз на чотири роки. Навіть тепер, коли, опинившись на роздоріжжі бід та проблем, село виживає зусиллями сільгосппідприємств, що працюють на ентузіазмі.

– Нам потрібно відроджувати село, – висловив своє бачення Габріел Карленович. – Селянам не потрібні лозунги та красномовні обіцянки. Їм потрібні конкретні справи. Фермер упевнений у тому, що, якби кожний справжній господарник працював на благо своєї громади, а не власного карману, села б на Україні процвітали.

В голові багато цікавих і розумних планів, які прагне довести до логічного завершення. В цьому можна не сумніватись. Його можливості, працю і бажання гріх не використати для розвитку рідного краю. А в житті не розчаровується, хоч складно, але вперто добивається свого.

Отакі неспокійні будні у вірменського українця, справжнього господаря, мецената Габріела Мкртчяна, до яких хоче додати громадські клопоти на благо мешканців мальовничого села Райки.

Дуже приємно, що в наш нелегкий час, існують такі люди, які завжди готові прийти на допомогу іншим. Роблять це безкорисливо, доброзичливо та від щирого серця.

В народі говорять, що добра людина – це щаслива людина, і доброта обов’язково повертається до того, хто її віддає.

Колектив, діти та батьки нашої школи вдячні Вам, Габріеле Карленовичу, за активну співпрацю за розуміння та підтримку, що незважаючи на теперішній важкий час ви допомагаєте нам покращити умови для наших діток! Бажаємо Вам у Новому 2016 році здоров’я, успіхів і фінансового процвітання!