Додому НОВИНИ Нашому «Соколу» – 75!

Нашому «Соколу» – 75!

22
ПОДІЛИТИСЬ

Цей ювілей громадськість Бердичівщини відзначає на тлі кривавих військових дій, розв’язаних російським агресором 24 лютого цього року. Так, нині не до відзначення будь яких свят. Але попри все варто хоч словом згадати про цю подію, яка золотою сторінкою вписана в історію нашого міста.

Юні відвідувачі оздоровчого табору «Сокіл», 1969 рік

На сторінках газети «Земля Бердичівська» не раз і не два публікувались матеріали, що розповідали про минуле та сьогодення дитячого оздоровчого табору «Сокіл». Останній з них був надрукований напередодні війни – 18 лютого. І ось настав ювілей, табору цього літа виповнилось 75 років.

Важкий повоєнний 1947 рік. У селі Скраглівка, яке нині входить до Бердичівської територіальної громади, силами милосердних сердець і рук звели наметове містечко – піонерський табір «Сокіл». Його повноправними господарями стали діти, чиї батьки не повернулись із фронтів Другої світової. Дванадцять років поспіль табір «Сокіл» не мав ніякої матеріально-технічної бази: діти проживали у тимчасових, різних за розмірами палатках, харчоблок не відповідав вимогам, води було обмаль (її доводилося носити відрами з села). Лише у 1959 році побачила світ постанова бюро Бердичівського міського комітету КП України та виконкому міської ради депутатів трудящих, якою передбачалось будівництво міського піонерського табору. І табір збудували. Наступні півстоліття діти бердичівлян мали змогу відпочити, набратись нових сил у комфортних умовах, серед лісу, в колі однолітків та досвідчених педагогів. То ж не дивно, що тисячі їх і понині зберігають добру пам’ять про свій відпочинок у таборі, про нові знайомства, нові враження, що збереглись на все життя. Пропонуємо увазі читачів один із таких спогадів.

Мої спогади про найкращий табір «СОКІЛ»

Прочитавши в газеті «Земля Бердичівська» статтю «Табір серед зелені – острів доброти» вчительки української мови та літератури СЗОШ №17 м. Бердичева, колишньої вихованки табору «СОКІЛ» Тетяни Анатоліївни Недайборщ, щиро дякую авторці цікавого матеріалу за можливість зануритися у теплі спогади. І з особливими почуттями згадую своє дитинство…

Щороку, з 1987-го і по 1995-й, я влітку відпочивав у піонерському таборі, який раніше носив славне, крилате ім’я – «СОКІЛ». Таку чудову можливість для оздоровлення мав завдяки своїм батькам, які брали для мене путівку на заводі і доплачували за неї лише 10 грн. 40 коп., а решту – підприємство.

У пам’яті – дні, овіяні романтикою цікавого життя в таборі, наповненого різними подіями… Ось ми їдемо у гарному та затишному червоному автобусі. Вже пізніше дізналися, що це транспорт заводу «Комсомолець» (згодом – фірми «БЕВЕРС»). Перед очима – доброзичливий водій, дядя Льоня Поліщук. Уважний, турботливий, справжній професіонал своєї справи… Перш ніж усі зайняли свої місця в автобусі, він вийшов привітатися та запитав: «Куди ми їдемо?» І всі дружно та весело відповіли: «В „”СОКІЛ”!» А потім чоловік пояснив, як треба заходити, яких правил техніки безпеки слід дотримуватися. Отже, поїхали!

На «Святі пісні України», 1997 рік

У «Соколі» нас дружелюбно зустріли вихователі і вожаті. Швиденько сформували загони за віковими особливостями. Я проживав у корпусі «Ластівка». А вожатими були студенти Житомирського педагогічного інституту Алла Оберемко та Алла Антонюк. Не забудуться й наші вихователі Марія Бабич, Ніна та Маргарита Барінови, Марія Мазур, Валентина Нарбут, Валентина Муравицька, Олена Гайдаманчук, Любов Артьомова, Людмила Кулявик, Лариса Барбелко та інші. Справно працювали лікарі табору: Борис Бородавка, Зоя Осінська, Марина Дашкевич, Евеліна Михайлович, Олена Данилюк, Анна Бондарєва, Лариса Ейсмонт та Валентина Ковальчук.
Ось ми вибрали за бажанням ліжечка, а потім, звичайно ж, пішли до їдальні. Я запам’ятав гарно оформлене, яскраве «Українське меню», яке важко було не помітити. А в їдальні – кухарі в білесеньких халатах. Їжа смачна, калорійна, хто хотів добавки – будь ласка! Побачив знайоме обличчя: а то був наш Іван Володимирович Вікарчук. Ми зраділи, почувши його голос і побажання: «Дітки! Смачного вам!» А апетит у всіх – чудовий. Мабуть, сприяли зміна місцевості, гостинність колективу, свіже повітря та атмосфера любові і добра.

Медпрацівники табору, 2007 рік

Щоранку ми йшли на лінійку, де керівники оздоровчого закладу Анжела Микитівна Цвєткова (нині голова міськкому профспілки працівників освіти і науки), Людмила Броніславівна Михальченко (нині директор Маркушівського ліцею) – розповідали про план на день. А він був змістовний та різноманітний. Двічі на тиждень керівники Центру науково-технічної творчості Борис Ілліч Смичок, Тетяна Адамівна Пінчукова та інші творчі особистості проводили заняття гуртків, де ми могли створити щось цікаве з дерева: моделі кораблів, машин та літаків…

А захоплююче катання на роликах чи ковзанах? А майданчик із гойдалками на території табору? Море емоцій, радість і дружнє спілкування. Хіба таке забудеться? Не можна не згадати чудовий басейн. Після обіду ми в ньому із задоволенням купалися. А в кожну табірну зміну в «Сокіл» проходило Свято Нептуна – казкове, колоритне та неповторне, з яскравими персонажами і конкурсами та розвагами. Дивовижне дійство нам ще довго снилося, адже кожний був героєм цього дня…

Після сніданку – зазвичай прогулянки в ліс чи на річку. Запам’ятав речівку, яку вивчили з вихователями напередодні: «Доброго ранку, рідна Україно, доброго ранку таборе «Сокіл» мій!»

Водії табору, 1960-і роки

Я проводив канікули в таборі, коли у «Соколі» відпочивали наші друзі з Болгарії та Польщі. Вони почувалися у нас невимушено і швидко заводили нові знайомства.
Всім юним «соколам» подобалося, що в таборі були два КПП – мале та велике, і господарювали там лише діти, чергували та слідкували за порядком. На великому КПП була облаштована бесідка, де батьки могли посидіти, поспілкуватися зі своїми дітками і дізнатися про їх враження від життя в «Соколі».

Зміна тривала 24 дні. Коли вона закінчувалась, усі відпочивальники отримували Грамоти, солодкі подарунки та книги. Від’їжджаючи з «Соколу», ми плакали і з нетерпінням чекали наступного літа, щоб знову приїхати до рідного, улюбленого табору…

Це була весела пора, про яку приємно згадувати. На жаль, її не повернути…
Зараз у колишніх вихованців «Соколу» є свої діти, і ми сподіваємося, що держава подбає про здоров’я та відпочинок наших дітлахів, що табір «Сокіл» запрацює, адже в цьому році він святкує свій ювілей – 75 років!

Вірю, що голова Бердичівської міської територіальної громади Сергій Валерійович Орлюк зі своєю командою, служба управління праці, сім’ї та соціального захисту населення (керівник Наталія Петрівна Омельянчук), управління освіти і науки – очільниця Валентина Василівна Адаменко, директор табору Петро Миколайович Залізний та небайдужі люди зроблять усе можливе, щоб табір «Сокіл» діяв і надалі.

З повагою та приємними спогадами, колишній вихованець оздоровчого
табору «СОКІЛ» Святослав