Додому НОВИНИ Влада і громада Оглядаючись на прожиті літа…

Оглядаючись на прожиті літа…

12
ПОДІЛИТИСЬ

Нещодавно відзначила своє 85-річчя відома на Бердичівщині людина, яка присвятила життя своїй рідній землі – Ольга Варфоломіївна Дмитренко з с. Старий Солотвин. Ми з нею поспілкувались:

– Ольго Варфоломіївно, щоб ви хотіли сказати, оглядаючись на прожиті літа?

– В Біблії є такі мудрі слова: «Дерево оцінюють за його плодами». Які плоди моєї праці – хай судять Бог і люди. Я ж своїми жіночими силами зробила все, що могла, і навіть більше. Я в цьому селі народилася, тут працювала, і тут проживаю. Тут пережила і радість, і біль. Вважаю себе щасливою людиною, бо маю прекрасну родину, гарних друзів. Коли розпочались перші обстріли, то моя хата стала прихистком для 14 близьких мені людей, злетілися до рідного оберегу мої пташенята: діти, онуки, правнуки.

– За довгі роки своєї діяльності Ви дали путівку в життя багатьом молодим людям.

– Так. За повсякденними трудовими буднями я ніколи не забувала і про наше майбутнє – тих, хто виховувався в дитячому садочку, навчався в школі, не поривала зв’язків з тими, хто закінчивши вузи та технікуми, обрали свою професію та життя далеко за межами нашого села. Хочу сказати, що у День народження мені зателефонували дуже багато людей, яким щиро вдячна. Але найбільш неочікуваними і водночас вразливо приємними були телефонні дзвінки з фронту, хлопці вітали мене під гуркіт артилерійської канонади. Це було одним із найбільш щасливих миттєвостей у моєму житті. Напевне, мені все таки вдалося посіяти в їх серцях і душах щось розумне, добре, вічне.

– Ольго Варфоломіївно, в цей радісний, ювілейний для вас день, все таки бачу у ваших очах якийсь смуток, тривогу…

– Я дитиною пережила війну 1941-1945 років. Я її бачила. Це дуже страшно, що вона знову повернулась до мене, в мою Україну. У ще більш жорстокій, жахливій подобі. І як мати, як бабуся, як і всі в нашій країні я не маю спокою.

Але я також пам’ятаю переможні дні травня 1945 року, коли всі вибігали з хатин, цілувались, обіймались навіть із зовсім чужими, незнайомими людьми. І зараз молю Бога, щоб така світла пора настала і нині…

– Дякую.

Володимир КРАВЧЕНКО