Додому НОВИНИ Влада і громада Олександр Ревега: “Україна – земля моїх батьків і моїх дітей”

Олександр Ревега: “Україна – земля моїх батьків і моїх дітей”

313
ПОДІЛИТИСЬ

Справжньою “інформаційною бомбою” виборчих перегонів у нашому окрузі стала заява народного депутата України Олександра Ревеги, оприлюднена ним минулого тижня у соціальних мережах. Парламентар, який на той момент вже був зареєстрований кандидатом у народні депутати, заявив, що проти нього готується ряд провокацій. Що це, про що мова і чому взагалі з’явилися подібні заяви, ми з’ясовували безпосередньо у Олександра Ревеги.

– Олександре Васильовичу, звідки такі песимістичні настрої і заяви?

Це зовсім не песимізм, а констатація факту, котра, як не прикро, вже підтверджена і досвідом. Давайте згадаємо вибори 2014 року. Чого тільки тоді не довелося пережити і мені, і моїй сім’ї, і моїм працівникам. Були і візити до мого будинку проплачених активістів-автомайданівців, поширювані у мережі відеофільми з “моїми” “руками по лікоть у крові”, закладену вибухівку під авто сина, підпал автостанції, “коктейлі Молотова” на моєму заводі… Чи вибори 2016 року у одній із громад Бердичівського району, коли “журналісти”-провокатори аж з Луганщини “випадково” опинилися у моєму окрузі і випускаючи “чорну” пресу та провокуючи місцевих мешканців, намагалися підв’язати мене під ці вибори. З негативного, звісно, боку.

– Ну, це було тоді. Але ж ситуація міняється, чому Ви вирішили, що й зараз має бути щось подібне?

Я не кажу, що будуть застосовуватися ідентичні речі. Хоча – чому будуть? Вони вже є. От, наприклад, минулого тижня по парламенту за мною бігав такий само провокатор, який назвався журналістом з невідомого нікому видання і з телефоном у руках щось там пробував вивести на розмову про чужих коханок. Я розумію до чого це: цьому чолов’язі було важливо будь-що витягнути з мене про інтимне життя депутатів, а як це використати – вже потім знайдуть. Таке вже проходив. Прикметно, що цей чоловік відмовився, навіть, назватися. Тому – хто він і що він – невідомо.

Інший приклад: мешканцям одного із сіл мого округу днями прийшли повістки до суду. Якесь підприємство, до якого я не маю жодного відношення, подало селян до суду про розірвання укладених земельних договорів. І одразу запустили чутку – у цьому винен Ревега. Мова йде про десятки людей. Розумію, чому це робиться – декому дуже вже хочеться дискредитувати мене у очах моїх виборців. Звідси – і такі заяви про провокації, про запуск дезінформації, бо, переконаний, вони далеко не останні.

Тому, користуючись нагодою, хочу звернутися до своїх виборців: не вірте чуткам, не вірте провокаціям, не вірте брехні, котру про мене хтось намагається чи намагатиметься розпустити. Я завжди був, є і буду відкритим перед вами. Довіряйте тільки офіційній інформації, розповсюдженій тільки у перевірених офіційних достовірних джерелах. Крім того, будь-яку інформацію ви можете перевірити безпосередньо у мене чи моїх помічників.

Разом з тим, заявляю офіційно: у ході виборчої кампанії я не буду використовувати жодних брудних та “чорних” піар-технологій, звинувачень своїх опонентів, тиску на опонентів чи будь-кого, методів залякування чи підкупу. Ніколи цим не користувався і зневажаю того, хто займається подібним. Якщо хтось спробує щось вчинити це від мого імені, знайте – це провокація, яку особисто буду припиняти відповідно до закону.

– Але ж є речі, від яких нікуди дітися. Наприклад, зараз з’являється багато різного роду інформації про зловживання попередньої влади, про наявність у фракції “Блок Петра Порошенка “Солідарність” одіозних депутатів, які переймалися не долею країни, а своїми власними інтересами. Ви ж так само входили до складу цієї фракції.

Переконаний, що судити про всіх людей тільки за тим, до якої вони входили фракції – не правильно. Більше того, вірним буде судити про людину, у тому числі – про депутата, по його реальних справах, а не за політичними уподобаннями. Я вже пояснював раніше у інтерв’ю, яке було опубліковано у вашій газеті. Хоча я входив до складу фракції “БПП “Солідарність”, але я ніколи не був і не є членом цієї партії. Я йшов у Верховну Раду 5 років тому безпартійним самовисуванцем, йду і зараз так само. Чому опинився саме у цій фракції? Бо бачив у ній багатьох однодумців, які, як мені здавалося, здатні змінити і Україну, і змінити у кращий бік життя людей. Але я далеко не завжди сліпо підтримував рішення фракції і це можна легко відслідкувати по моїх голосуваннях за всі закони.

Для мене не принциповим було і залишається питання авторства законопроекту – подав його мій колега з фракції, Кабмін, Президент чи будь-хто із тих, хто називає себе опозицією у нинішньому парламенті. Головне – аби цей законопроект був націлений на розвиток України, зміцнення її обороноздатності, покращення добробуту людей. І при цьому, щоб цей закон був реальним за можливістю виконання, а не черговою популістською обіцянкою. Я, зараз можу пообіцяти, наприклад, зарплати і пенсії по тисячі чи по чотири тисячі доларів, навіть подати законопроект про це. Але треба бути реалістами – для того, щоб реалізувати такі ідеї, треба, насамперед, піднімати економіку, а не писати на папері цифри, які виконати неможливо. Тоді будуть і зарплати високі, і пенсії.

Але я ніколи не голосував і не голосуватиму за закони, які погіршують становище людей. Наприклад, я не міг підтримати і не підтримував закон про внесення змін до Бюджетного та Податкового Кодексів, які вводили 15-відсоткове оподаткування пенсій. Люди вже заробили ці гроші, вже сплачували податки з них раніше, про які 15% з їх пенсії може йти мова?

Більше того, я навіть кілька разів голосував проти “вето”, накладеного Президентом на той чи інший закон, що так само легко відслідковується на сайті Верховної Ради.

Можливо для багатьох буде відкриттям, але я, хоча і входив до складу вищеназваної фракції, жодного дня не входив до складу коаліції у будь-якому її варіанті. Підкреслюю – ЖОДНОГО, я не писав заяву на входження до коаліції.

– Ви не були членом коаліції?

Ні, не був. Для того, щоб входити до складу коаліції, треба написати відповідну заяву. Я такої заяви не писав.

– Це справді новина. Але ж перебування у фракції все-таки давало якісь переваги?

Особисто мені – жодних. Більше того, моя часто незалежна позиція багатьом не подобалася. М’яко кажучи. Більше того – навіть були спроби тиску, при цьому – серйозного. Не є секретом ні для кого, що до обрання у парламент у 2014 році, я був бізнесменом, вважаю – доволі успішним. Перед прийняттям присяги я, як доброчесний громадянин, передав усі свої підприємства в управління іншій особі, як того вимагає закон. Тобто, формально я залишився засновниками цих підприємств, але не мав відтоді жодного відношення до їхньої господарської діяльності і впливу на них.

До речі, з передачею в управління цих підприємств виникла тоді цікава, але показова історія. Договір передачі мав бути оформлений нотаріально. Але жоден із місцевих нотаріусів не знав, як це зробити правильно, не було зразків договорів. Пам’ятаєте, я “зайшов” вже перед Новим роком, вже після того, як новобраний парламент працював місяць. Справедливо вважаючи, що інші депутати, які так само перед цим були бізнесменами, мають досвід передачі своїх підприємств в управління іншим особам, звернувся за допомогою до них. І тут виявився цікавий факт: ті, до кого звернувся, навіть уяви не мали, як це робити. Склалося враження, що ніхто ні від якого свого бізнесу не відмовлявся. Проте я відмовився і, зрештою, зробив усе по-закону.

Наголошу, що формально я залишився засновником цих підприємств. У тому числі – і бердичівського автопарку, який, як я вважаю, виконував не тільки комерційну, але й соціальну функцію. Зокрема, це підприємство возило пільговиків у Бердичеві, у Бердичівському районі безкоштовно доставляло дітей у школи, вчителів та медиків з інших сіл – на роботу.

Компенсувати витрати підприємства за перевезення пільговиків повинна була держава, як це визначено законом. Та державні органи цього не робили, або робили у значно менших обсягах. І от кілька років тому приходять на підприємство “компетентні органи” і проводять свою перевірку. Встановлюють, що раз підприємство повинно було отримати від держави кошти за пільгові перевезення, значить – повинно було отримати прибуток, а, відтак – повинно було сплатити податки. Ключове тут слово – повинно. Бо цих коштів автопарк від держави не отримав, тож ні про який прибуток мова не йде. Тим не менше, податкові органи не лише нарахували кількамільйонний штраф за несплачені податки з грошей, які держава не повернула, але й, навіть відкрили кримінальне провадження. Той факт, що держава сама винна була підприємству, нікого не цікавило.

Розумію, для чого це робилося тоді – змусити мене, як засновника підприємства, бути більш зговірливим депутатом. Та я на домовленості із владою не пішов, тому що маю свою позицію, і свої принципи – інтереси мешканців мого округу є для мене пріоритетними.

Думаєте, зараз ситуація змінилася? Абсолютно ні. Днями дізнався інформацію про те, що правоохоронними органами, нібито, відкрито кримінальне провадження проти ще одного підприємства, де я є одним із засновників – “Шляхово-будівельного управління №35”. Очевидно, чому це зроблено і зроблено саме зараз: якраз розпочався виборчий процес, тема кримінального провадження буде широко розкручуватися зацікавленими особами з метою тиску на мене та дискредитації мене у очах виборців. А після виборів, переконаний, це провадження буде традиційно закрито, оскільки жодних злочинів ні підприємство, ні його керівництво не вчиняли. Головне – зараз вплинути таким чином на думку виборців.

Тому і з’явилася моя заява про спроби тиску на мене, про що Ви питали мене з самого початку.

– Але ж однаково будете підтримувати якусь політичну силу у майбутньому парламенті? Багато зараз говорять про можливий реванш політичних партій, які декларують курс на зближення з Росією. Що Ви про це думаєте?

Стосовно підтримки політичної сили. Вважаю, що завдання депутата підтримувати не ту чи іншу політичну силу, а підтримувати (у тому числі – самому розробляти) законопроекти, спрямовані на розвиток України. Цим і буду займатися, підтримуючи законопроекти, які робитимуть нашу країну більш потужною і впливовою, такою, якою ми будемо пишатися. Хоча, скажу ще за підтримку політичних сил: мені точно не по дорозі з політиками, діяльність яких спрямована на знищення України.

Тепер, стосовно Росії. Перше: Україна – це моя земля, я тут народився, тут виріс, став тим, ким став, це земля моїх батьків і моїх дітей. Ніколи не скорюся жодному окупанту, агресору і не стану перед ним на коліна. Мій курс – вільна незалежна, неподільна і цілісна Україна у європейській сім’ї.

Для багатьох може стати ще однієї відвертістю, навіть – відкриттям, інформація про те, що 1 листопада минулого року Урядом Російської Федерації було застосовано персональні санкції проти ряду українських громадян. У числі тих, до кого ці санкції застосовані, є і моє прізвище. Як гадаєте, за курс у якому напрямку Росія застосувала ці санкції до мене?

– Нині багато політологів, експертів говорять про запит суспільства на оновлення політичної еліти, про нові обличчя у політиці. Ви з цим погоджуєтеся?

Розумієте, оновлення – це завжди невідворотний процес, природній процес, який сприяє розвитку. Це стосується всього, у тому числі – політики. Проте, досвід теж відкидати не треба, баланс має бути у всьому. У тому числі – і у політиці.

От уявіть, що вся майбутня Верховна Рада складатиметься абсолютно з нових людей. Людей, які не мають жодної уяви про те, навіть, як закони пишуться, бо прийшли вони у парламент хто з телевізійного екрану, хто – зі сцени, хто – взагалі все життя був безробітним. Ви справді вірите, що такий парламент одразу змінить ваше життя на краще?

Взагалі, питання нових обличь у політиці, запиту суспільства на них – достатньо дискусійне. Давайте згадаємо знову 2014 рік. Тоді суспільство так само вимагало змін, нових обличь у політиці. І тоді Верховна Рада оновилася на майже 70% – саме стільки нових людей, які ніколи не займалися законотворчістю, стали народними депутатами. Чим все закінчилося? Питання риторичне. Закінчилося повним розчаруванням і черговою вимогою суспільства “нових обличь” у політиці. А ви переконані, що ці нові обличчя, які прийдуть у нову Верховну Раду діятимуть по-новому, що вони готові змінювати країну і знають як? Чи не буде такого самого розчарування людей від нового парламенту, яке є зараз?

Проблема у тому, що дуже часто в Україні люди голосують емоційно, інші взагалі просто продають свої голоси за “гречку”. Мало хто цікавиться програмами політиків, але головне – мало хто цікавиться моральними принципами кандидатів.

Чому у нас жодна політична партія жодного разу за всі роки незалежності України не виграла парламентські вибори два рази поспіль? Тому що, насправді, більшість партій в Україні не мають жодної політичної ідеології. Вони вміють лише красиво говорити і красиво обіцяти. До їх списків потрапляють за гроші, по знайомствах, по зв’язках, за відданістю партійному лідеру. Як наслідок – люди чують красиві слова, голосують за партійного представника, навіть не знаючи його. У результаті – настає дуже швидке розчарування, бо голосували не за конкретну людину, не оцінюючи її справи, не дивлячись на її досвід чи можливості, а лише тому, що вона є представником тієї чи іншої партії, яка зараз на слуху. Але ж партії зникають так само швидко, як і з’являються. Тому, переконаний, обираючи свого представника, треба не вестися на красиву картинку, на красиві слова, на нове обличчя, а оцінювати: чи може людина реально зробити те, що обіцяє.

– Скажіть, а Ви були дисциплінованим депутатом?

Якщо Ви запитуєте про те, як часто я прогулював засідання парламенту, то розумію, що як депутат, маю ходити на всі засідання. Та злісним прогульником себе не вважаю: я пропустив 9% засідань, на 91% був присутній. Причина кожного пропуску – різна. У більшості випадків це були зустрічі з урядовцями, представниками різних міністерств і відомств, на яких вирішувалися питання життєдіяльності округу. Як-от, наприклад, восени 2017 року на окремих засіданнях ради я дійсно був відсутній, оскільки у цей час не виходив із Кабінету Міністрів – вирішував питання виділення коштів постраждалим від градопаду у вересні 2017 року мешканцям та бюджетним установам Бердичева та Бердичівського району. Тоді багато було “з’їжено” нервів і витрачено багато часу, але вдалося досягнути бажаного: на відновлення зруйнованих дахів було виділено більше 50 мільйонів гривень. Вважаю, що така робота депутата на той час була більш важлива, аніж просто натискання кнопок у сесійній залі.

– І останнє на сьогодні запитання. Назвіть своє найбільше досягнення як народного депутата у цьому парламенті.

Найбільше досягнення? Я не готовий зараз відповісти на це питання. Більше того – вважаю неетичним відповідати на нього, адже мою роботу мають оцінювати люди, а не я особисто. Хоч сам я є досить самокритичним і вважаю, і бачу, що зроблено ще не все, щоб цим можна було пишатися. Хоча… Знаєте, можливо, оте введення Росією персональних санкцій проти мене і є одним із головних моїх досягнень. Значить – моя робота як депутата, спрямована на укріплення України, на руйнування всіх загарбницьких планів окупанта, була вірною. А ще відчуваю гордість від того, що незважаючи на будь-який тиск, не зламався, мав і маю свою позицію, яку готовий відстоювати, що дає мені ще більше сил і натхнення боротися і перемагати далі в інтересах мешканців мого округу. Бо мої виборці заслуговують на те, щоб жити краще.