Додому НОВИНИ Культура Подарунок від тата

Подарунок від тата

496
ПОДІЛИТИСЬ

27 березня – Міжнародний день театру

Свято – це маленьке чудо, що зворушує наші душі, огортає теплом, оживляє настрій, просвітлює свідомість. В повсякденні своїм ми прагнемо свята.

Згадалось дитинство, бо свято в цій порі буває найяскравішим. Мені 9 років. Якось літнім вечором, пригнавши корову з пасовиська, чую радісну звістку: “Їдемо в театр”. Вперше в житті, ура! На вечірню виставу в Бердичів з доярками… на волах. На правах керманича і старшого гурту мій тато. Він бере мене “під крило”. “Цоб-цобе” – і тільки легка курява позаду. Дівчата співають, а в душі солодке передчуття свята. Круторогі воли біжать щодуху втоптаною дорогою між розлогими ясенами, що окреслюють старий шлях. Впору встигнути б.

В театрі на балконі ми сидимо в центрі. Відкривається занавіс. В осяйнім світлі стоїть біленька хата під солом’яною стріхою (ну, геть-геть Юстинина хатина, нашої сусідки), з плетеним перелазом, жовтобокими горщиками на кілках і довкруж неї яскраво-золоті соняхи, аж пахнуть. В очах і досі Карась і Одарка такі натуральні! От не пам’ятаю чи були сірі воли, про яких співалось. Але ж наші надворі стояли! Значить були. Це перша опера в моєму житті – “Запорожець за Дунаєм” Гулака-Артемовського. Свято це на все життя подарував мені тато.

З повідомлень в нашій газеті знаю, що нині йде реконструкція колишнього Бердичівського театру. Дуже хотілося б вже на схилі літ ще раз повернутися в свято – чудодійну атмосферу.

Тамара Яковчук.
с. Терехове.