Ми відвідали приватне підприємство ПП «Климчук» у розпалі посіву сої. Потужна техніка снувала полем, поряд механізатори готували насіння, пильно спостерігаючи за роботою техніки. Тут перебував і керівник підприємства Микола Петрович Климчук, адже щоб отримати гарний врожай сої, треба розумітись на тонкощах вирощування цієї культури. Щоб продати зерно по найвищих цінах – потрібно орієнтуватись на ринку. Аби отримати додатковий прибуток – необхідно налагоджувати переробку, або шукати свою нішу.
Ознайомлюючись із організацією роботи, людьми, які працюють на техніці та посівних агрегатах, ми паралельно спілкувались з Миколою Климчуком.
– Що тривожило і тривожить нині Вас та інших фермерів району?
– Перш за все дуже хвилювався за долю майбутнього врожаю. Адже аномально безсніжна зима та тривала посуха навесні викликали, скажу без перебільшення, навіть страх. У період пандемії коронавірусу, у час вимушеного карантину, коли завмерли підприємства та інші установи і працював практично лише аграрний комплекс, не вистачало б тільки недобору врожаю у цей складний час. А це втрата валютної виручки в державі та продовольства для населення, величезні збитки для аграріїв. Слава Богу, дощі, які пройшли, та теплі сонячні травневі дні дають нам надію, що все буде добре. А ще цьогорічна ситуація змусила задуматись над впровадженням таких технологій, яким не будуть страшні тривалі бездощові місяці.
Першими цьогоріч ми посіяли ріпак та кукурудзу, яка вже дала гарні сходи. Отже, робота кипить.
– Миколо Петровичу, ми вже поговорили про погоду та її вибрики. А що турбує ще аграрія?
– На жаль, ми залежні не лише від погоди, але й від політики держави. Зокрема, такої її складової, як цінова. Важко орієнтуватись, не маючи чіткого державницького плану. Ось, наприклад, якщо орієнтуючись на минулі роки посіяли значні площі гречки, то у результаті маємо низькі закупівельні ціни – трейдери миттєво знаходять зиск з цієї ситуації. Якщо ж через збитковість гречку не досіяли, то у результаті держава змушена завозити її з Китаю та інших країн. Або ж щодо закликів окремих депутатів та державних мужів щодо заборони експорту пшениці – непродумані, спекулятивні дії можуть призвести до того, що фермер взагалі перестане її вирощувати. Агрокомплекс – доволі тонка матерія, тут не варто поводитись як слон у посудній лавці.
Тривожить нас, аграріїв, і майбутня земельна реформа. До її впровадження ще більше року, але вже нині необхідно активно законодавцям та економістам діяти. І дослухатись до нас, адже чи не відбудеться спроба через різні підзаконні акти, як це вже було не раз у нашій державі, продати землю іноземним власникам та великим агрохолдингам? Ще питання, яке турбує: де обіцяні пільгові кредити для фермерів? А субсидії на розвиток дрібного та середнього бізнесу? Невідомо також, що буде з діючими договорами з нашими орендодавцями, чи не розпочнуться маніпуляції з ними недобросовістних ділків різного штибу?
Дуже не хотілося б, щоб збулися слова великої Лесі Українки: «Contra spem spero!». Без надії сподіваюсь! – ці слова поетеси вкрай влучні в нашій непростій ситуації. Але ми продовжуємо сподіватись, тому що при нинішніх банківських кредитах ми знаходимось у постійній напрузі.
– Поговоримо про нові технології, які Ви впроваджуєте. Користуєтесь власними надбаннями, чи запроваджуєте досвід інших?
– Експериментувати нині ризиковано, та й часу на це немає. Отже, поєднуємо свій набутий за багато років досвід та переймаємо закордонний. Це стосується перш за все техніки. Так, цього року придбали новий 370-сильний трактор «Джон Дір», який використовуємо в парі з сучасним посівним комплексом «Pottinger». Співпрацюємо лише з тими фірмами, де бачимо їх позитивні результати на протязі не менше як п’ять років поспіль. Тому впродовж усієї зими ми брали участь у різноманітних тематичних семінарах, де навчались самі та навчали своїх людей новим передовим технологіям. Думаю, результат не забариться.
– Миколо Петровичу, пам’ятаємо Вас ще молодим агрономом з Кукільні, головним агрономом в Никонівці, директором тепличного комбінату в Семенівці, першим заступником голови райдержадміністрації, нині Ви знову повернулись до улюбленої професії. Тому як досвідченого фахівця, цікавить Ваша думка з приводу повального порушення правил сівозміни окремими підприємствами.
– Так, є така проблема. Але кожен агроном вирішує її по-своєму. Ми, зокрема, зробили кардинальні зміни щодо посівів сої, соняшника та ріпаку на наших полях. Тобто, тих культур, які хворіють одними хворобами і шкодять одна одній, знижують урожайність або змушують використовувати високовартісні пестициди. Тому вивели з сівозміни соняшник, залишивши лише сою, яку можна без проблем висівати чотири роки на одному полі.
Посів будь якої культури починається не з сівалки, а з обробітку ґрунту. Це золоте правило для вирощування усіх культур за традиційною системою землеробства. А сої це стосується у першу чергу, оскільки від того, як буде підготовлене поле, залежить вірогідність якісного збору врожаю. Тому, як правило, ми сіємо сою після 5 травня. Це пов’язано з біологічними особливостями культури: коли починається стадія квітування, ми її в часі підганяємо до максимуму сонячної енергії, коли настають по-справжньому теплі дні. Раніше не сіємо і через те, що у нашій зоні є ризики заморозків, а соя їх боїться, особливо коли починає сходити. Цього також вимагає температура ґрунту.
– Аграрний сектор України реалізує за кордон в основному сировину за доволі низькими цінами. Хоча вже всі зрозуміли, що переробивши її ми можемо експортувати продукцію з високою доданою вартістю. Цікавить Ваша думка з цього приводу.
– Переробляти власну продукцію ми поки не плануємо. Для цього необхідно підготуватись, отримати ті ж таки кредити під низькі відсотки, як обіцяє держава. А поки такого немає, збудували у себе завод з очищення насіння потужністю до 500 тон на добу. Маємо власну сушарку (потужністю 200 тон на добу). Також переобладнуємо старі телятники під склади для зберігання вирощеного врожаю. А все це – нові робочі місця і зарплата для людей. До речі, щодо заробітної плати наших працівників: якщо раніше на весняно-польових роботах ми підвищували заробітну плату на 10-15 відсотків, то цього року – на 40.
Створили також, виходячи з власних технологічних потреб, 15 нових робочих місць. І карантин нам у цьому не перешкода – власні виробничі кадри необхідно плекати, берегти та утримувати.
Репортаж підготували Володимир Кравченко
та Віталій Безпалько.
