Нещодавно до редакції надійшов лист-роздум екс-голови районної ради і колишнього народного депутата Верховної ради України, заслуженого зоотехніка України та багаторічного директора хмелерадгоспу-мільйонера “Рея” Миколи Степановича Дупляка.
Пряма мова:
Я, як колишній головний зоотехнік, який 11 років “прожив” на фермі, де в господарстві утримувалось 500 корів та 700 голів молодняка, з цікавістю знайомився з минулорічними публікаціями в газеті “Земля Бердичівська” щодо розвитку молочного тваринництва у районі. І, зокрема, про роботу у цьому плані ПП “Слободище” і фермерських господарств з Бистрика.
З приємністю хочу відзначити, що керівник першого із названих господарств Олег Шевчук хоч за фахом й інженер, але зумів ґрунтовно вникнути у всі непрості деталі зоотехнії та ветеринарії і вибудував сучасну систему ведення тваринництва, взявши за основу не лише підбір молочного стада, а й останні досягнення науки і техніки у виробництві кормів, що є основою у цій справі. Це, зокрема, виробництво з зерна кукурудзи пасти, як ми її колись називали – корнаж. А в перекладі на зрозумілу мову – кукурудзяний сир.
Та вже й традиційний силос тут заготовляють в найкоротші строки, щоб зерно кукурудзи досягло молочно-кислого, а не масляно-кислого бродіння, коли утворюється гниль.
На сторінках газети також відбулась дискусія щодо поживності чи шкоди від вживання коровами жому. Із свого досвіду вважаю – жом дає користь, якщо його правильно збалансувати та згодовувати худобі не свіжим, а трохи прокислим. До речі, ми ще у восьмидесятих роках минулого століття закладали якісний силос в яму за два-три дні. Тоді у нас безперервно працювали два “Ягуари” з Райсільгосптехніки та три десятки власних автомобілів. Але головним досягненням ПП “Слободище” є те, що вони єдині в районі та можливо не лише у нашому, зуміли організувати замкнутий цикл – від виробництва молочної продукції до її виготовлення на власному молокозаводі та реалізації споживачам.
Уважно також спостерігаю за діяльністю фермерських господарств “Віктор” і “Сєргій-С” з Бистрика, де керують Віктор Барановський та молодий, але досвідчений Сергій Вахнюк. Мудрим вважаю їх рішення працювати на жнивах без подрібнювачів соломи, а заготовляти її для збагачення раціону кормів та виготовлення органіки. Тут врахували те, що деякі господарства теж відмовились від подрібнювачів, мінімізуючи витрати пального, яке нині надто дороге. Бистричани у рамках співпраці з колегами-сусідами тюкують і їх солому, отримуючи дешеве паливо для сушки зерна.
Приємно те, що в районі поступово з’являються молоді ентузіасти в галузі тваринництва, як от Світлана Вахнюк, яка, як я зрозумів, закінчила педучилище, але нині вже стала досвідченим організатором тваринництва у Бистрику.
Ми зустрілись з автором цього листа М.С. Дупляком 15 січня, у його день народження – 79-ліття. Задали йому декілька запитань:
– Знаючи, що в свій час Ваше господарство було мільйонером, що Вам вдалось зробити у соціальній сфері?
– Якщо коротко, то це нова, сучасна школа в Реї, дитячий садок на 90 місць, фельдшерсько-акушерський пункт. До 80-и квартир, побудованих моїм попередником Героєм Соціалістичної Праці Великим, ми додали ще 70 квартир, які згодом безкоштовно працівники приватизували.
У Гальчині побудовано клуб, приміщення ФАПу і сільської ради, яке спільно використовується, дитсадок. Було газифіковано Рею, Гвоздаву та пів Гальчина, меліоровано всі землі сільськогосподарського призначення, заасфальтовано та підсипано дороги у селах.
– Ви знаєте, що система колгоспів та радгоспів розвалилась. Або вірніше – її знищили. Що, Ви вважаєте, Вам вдалося зберегти?
– Я радий, що мені вдалось передати в надійні руки односельчанина, досвідченого хмеляра Василя Олексійовича Цибульського 60 гектарів хмільників та дві хмелекомплекси. Він чи не єдиний в нашому районі, і, напевно не лише у нашому, успішно опікується такою площею хмелеплантацій. Я нещодавно прочитав у вашій газеті про свого колегу, колишнього директора хмелерадгоспу “Райгородок” Анатолія Барановського, який відзначив 40-річчя праці в хмелярській галузі. Я вважаю, що Анатолій Йосипович опікується десятком гектарів хмелю не для прибутку, а для душі. Бо за своєю натурою “прикипів” до улюбленої культури.
А щодо розвалу колгоспів та радгоспів зазначу: коли підійшли б до цього з розумом, то вони б ще сказали своє вагоме слово. Особливо у питаннях зайнятості людей, створення підсобних господарств та підприємств. Ви ж знаєте, що в маленькому Ізраїлі, який знаходиться у шести кліматичних поясах, в умовах пустелі ефективно продовжують до цих пір діяти колективні господарства – кібуци, які забезпечують сільгоспродуктами, зокрема, овочами й фруктами, не лише свою країну, але й постачають на експорт, у тому числі й до нашої держави.
– Ваше бачення щодо продажу землі?
– Як вам відомо, нещодавно Європейський суд з питань прав людини на скарги деяких громадян України, що вони не мають права продати власні паї, виніс ухвалу, що Україна порушує їх права. так що створено прецедент і вважаю, що рано чи пізно, не зважаючи на щорічне подовження мораторію на продаж, це станеться.
Але для того необхідно підготувати документальну базу, створити земельний та іпотечний банк, і найголовніше – встановити адекватну ціну, щоб люди могли продати її не за безцінь, а за серйозні гроші.
Крім того, слід створити запобіжники, щоб не постраждали малі і середні фермерські господарства. Адже якщо нині плата за пай в середньому становить 6-10 тисяч гривень у рік, то гектар землі, за оцінками європейців, буде коштувати 10 тисяч доларів (біля 280 тис грн). За цією ціною її зможуть придбати лише потужні агрохолдинги, а фермери залишаться ні з чим.
– Микола Степановичу, ще раз вітаємо Вас з 79-м днем народження! Бажаємо здоров’я та дякуємо за розмову.
Володимир Кравченко.
