Свято поезії

Свято поезії

34
0
ПОДІЛИТИСЬ

У вік динамічного розвитку комп’ютерних технологій, коли ми потопаємо у стрімкому вирі різноманітної інформації, як же важливо не втратити оте сокровенне, яке просвітлює наші душі, очищає від намулу житейського, – красу Слова! Воно, подароване нам Богом, запліднене чистою любов’ю, вічне, як вічні земля і небо!
У це свято вірять члени літературного клубу “Словограй”, який діє у ЗОШ №12.
24 листопада відбулося чергове його засідання. Попереднє було виїзним. Шанувальники мистецького слова відвідали місто Канів, щоб піднятися на Чернечу гору, вклонитися Великому Кобзарю, віддати шану тій людині, яка слово українське вознесла до самого Бога – і заграло воно кольорами-самоцвітами, розправило крила могутні, навіки осіло в серцях народних!

Члени літературного клубу біля могили Тараса читали його поезії, декламували вірші про нього. Як дарунок долі, була зустріч з місцевою поетесою Пилипенко Ніною Василівною, яка читала свої задушевні поетичні рядки про славного земляка.
Отож 24 листопада засідання літературного клубу в читальній залі шкільної бібліотеки розпочала завідуюча інформаційним центром Гуменна Юлія Олександрівна повідомленням про українського поета-пісняра Андрія Малишка, 105 річницю якого нещодавно відзначали прихильники його таланту. З теплотою і ніжністю поет оспівує матір свою, душа якої квітувала піснями. Мамин голос проникав у серце, запалював іскри любові, дарував наснагу і зоряні миті непідкупного щастя. Материнське благословення давало сили для життя. Тому і народилася “Пісня про рушник”, яку зворушливо виконала учениця 9-А класу Шимченко Діана. У дні радісні, у дні тривожні та сумні пригортався поет душею до матінки, оспівуючи красу її в піснях своїх. Запеклася сльоза в серці, коли неньки не стало:

Я до тебе, матусю, у пісні іду,
Бачу в ній я тебе ще таку молоду.
Час летить і летить, забирає літа,
Ти у пісні моїй, мов зоря молода.

Поезія “Стежина” – лебедина пісня поета, написана за кілька днів до смерті. Це останній зблиск таланту, прощальний теплий спогад про батьківську хату і дитинство. Обірвалася дорога життя, обірвалася в годину зоряну…

Поети-початківці теж запропонували увазі присутніх поезії про найдорожчу людину на Землі.

Мамина любов свята оспівана у вірші учениці 9-В класу Петельської Ірини:

За все хвилюється матуся,
І за дрібниці, і не дуже.
Тож я до неї пригорнуся,
Любові чистої нап’юся.

Незрадлива неньчина любов є найсильнішим оберегом у нашому житті. Зі словами вдячності звертається у вірші до своєї мами Андрійчук Дарина, учениця 8-В класу:

Так хочеться сказати
Тобі, моя голубко,
Спасибі за турботу
Про доленьку мою…

Бабусин сивий голос проникає в душу і малює казку в серці дитячому. Про це говориться в рядках поезії учениці 9 –В класу Герасько Анни:

… І позникають ніжні мрії, поховаються веснянки,
Залишиться лиш згадка про бабусину любов.
Ось так бува щоразу: чудеса зникають зранку,
Аби ввечері у гості заглянути знов.

Образ батьківської хати тісно переплетений з красою рідного краю:

Сиджу і дивлюся на хмари,
Вони мов казкові примари,
По небі пливуть велично, як коні,
До них підіймаю свої я долоні.

Так пише про чарівний світ природи учениця 9-В класу Сініцина Олександра.
Слово художнє, скупане в чистих водах, з душі йде і в душу заглядає.

Ти в моїм серці навік оселилося,
Моя душа дивом-цвітом заколосилася…

Із хвилюванням у серці свої перші несміливо чисті рядки-зізнання читала учениця 6-В класу Музичка Марта.

Тож хай летить до людей слово поетичне як пам’ять, як вірність. Бо воно прийшло до нас із глибин народних, із пракореня роду нашого українського, із віків сивих – і хай воно вічно сяє чистотою у віках прийдешніх!

Г.В. Одинецька, керівник літературного клубу “Словограй”.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ