Додому Поминаємо... Світлої пам’яті директора…

    Світлої пам’яті директора…

    292
    ПОДІЛИТИСЬ

    І в цьому днів круговороті,
    Де все зникати поспіша,
    Як та пташиночка на дроті
    Спочине стомлена душа.
    Ліна Костенко

    Спливають дні, роки, проте немає строку давнини відходу у Вічність людини. 21 травня минає рік, як гірка звістка про непоправну втрату сколихнула місто Бердичів – передчасно пішла із життя світла, добра людина, Педагог за покликом душі й серця, директор загальноосвітньої школи №7 імені Віктора Пастуха Антоніна Станіславівна Гранківська-Тарасюк.

    Антоніна Станіславівна народилася 20 вересня 1958 року в селі Зарудинці Ружинського району Житомирської області. Успішно закінчивши 10 класів, вступила до Київського педінституту ім. М.П. Драгоманова на фізико-астрономічний факультет. У 1979 році отримала диплом вчителя фізики.

    А.С. Гранківська-Тарасюк почала свою педагогічну діяльність вчителем фізики та астрономії у школі №5 міста Бердичева. Пізніше, у 1986 році, її призначили заступником директора з навчально-виховної роботи школи №17.

    У 1997 році стала директором загальноосвітньої школи №7. Окрім виконання директорських обов’язків, Антоніна Станіславівна організувала для учнів астрономічний гурток. Юні астрономи неодноразово займали призові місця на обласних та всеукраїнських конкурсах.

    Антоніна Станіславівна Гранківська-Тарасюк зробила значний внесок у розвиток української освіти. Вона розробила авторські уроки фізики та астрономії, ділилася досвідом на сторінках фахових видань, завжди надавала допомогу молодим педагогам, впроваджувала інновації. Стала переможцем обласного конкурсу «Учитель року – 1996», нагороджена знаком «Відмінник освіти України».

    У народі кажуть: «Письменник живе у своїх книгах, художник – у картинах, скульптор – у створених скульптурах, а Вчитель – у справах і думках своїх учнів». А вона дійсно була Вчителем із великої літери: навчала, виховувала, раділа перемогам своїх учнів, підтримувала в скрутну хвилину, радила, хвалила…

    Антоніна Станіславівна була дуже наполегливою та відповідальною, постійно працювала над собою. Завжди доброзичлива, усміхнена, щира та відверта у спілкуванні з учнями, колегами і батьками.… За роки своєї плідної діяльності вона виховала не одне покоління, розв’язала тисячі життєвих задач. Та раптом списався у руках учительки той шматочок шкільної крейди, без якого себе не уявляла, обірвалася ниточка життя…

    «Я оптиміст, у мене ніколи не буває депресій. Люблю життя, людей, люблю те, що роблю. Ніколи не лукавлю, йду до людей з відкритою душею і стараюсь робити тільки добро. Буду працювати, жити для дітей. Вважаю, що на будь-якій посаді треба дотримуватись принципу об’єктивізму, бути не доброю, а справедливою. До усіх ставлюсь з розумінням. Для того, щоб здобути авторитет, треба багато уміти і усе знати. Шляхи вирішення проблем треба шукати безболісні, діяти так, щоб нікого не образити. І тоді результати будуть високими», – саме такі переконання не раз можна було почути під час спілкування з нею.

    Антоніна Станіславівна була не лише прекрасним педагогом, керівником. Вона – прекрасна мати, яка виховала двох дочок. Неймовірною стала її радість, коли народились онучки – розрада та втіха. Її серце було таке велике, що, здавалося, здатне зігріти своїм теплом увесь світ. І вона завжди допомагала своєю вірною, незрадливою любов’ю, своїми порадами. Так, Мати – це вічність, вона житиме у дітях та внуках, в усьому роді.…

    Спогади – річ суб’єктивна. Надзвичайно прикро усвідомлювати, що вже рік нема Людини, до якої йшли за порадою і обов’язково її отримували. Втім, Антоніна Станіславівна живе і житиме у наших душах, серцях – як ідеал компетентності, відданості справі, як особистість, котру можна лише недооцінити, а переоцінити – просто неможливо.

    Людина живе доти, поки її пам’ятають. Світла, добра пам’ять про Антоніну Станіславівну назавжди залишиться в серцях тих, хто її знав, любив і поважав, хто жив і працював поруч із нею, кого вона навчала.

    Управління освіти і науки, міська профспілка працівників освіти, керівники навчальних закладів, колектив загальноосвітньої школи №7 ім. Віктора Пастуха, ветеранська організація, педагогічна громадськість міста.