Додому НОВИНИ Влада і громада Слободище – край знаних земляків

Слободище – край знаних земляків

42
ПОДІЛИТИСЬ

Цей лист Дмитра Степовика, уродженця села Слободище Бердичівського району, передав до нашої редакції колись постійний наш дописувач, робітничий кореспондент, а останні декілька десятиліть – краєзнавець, дослідник історії нашого краю Юрій Лукуц. З Дмитром Степовиком його єднає давня дружба: обидва займаються дослідженнями історії – перший на рівні краєзнавства, другий став дослідником давнього українського образотворчого мистецтва, зокрема, гравюр та ікон, доктор богословських наук, доктор мистецтвознавства, доктор філософії, професор, академік Академії наук Вищої освіти України.

Їх знайомство розпочалось у 90-х, тоді ж Юрій Лукуц опублікував велику статтю «Дмитро Степовик – визначний науковець і талановитий педагог», в якій виклав основні факти з біографії та наукової роботи нашого знаменитого земляка. Їх дружба триває й понині, але останнім часом за допомоги листування – Юрій Михайлович розповідає науковцю останні новини з життя рідної Бердичівщини, а Дмитро Власович – про свою діяльність на ниві релігієзнавства.

Останній лист Юрій Лукуц присвятив інформації про діяльність приватного підприємства «Слободище» та його керівника Олега Шевчука. У відповідь надійшов лист, який ми публікуємо без виправлень:

Шановному Юрієві Михайловичу ЛУКУЦУ, Бердичів. – Київ, 27 серпня 2020 р.

Шановний Юрію Михайловичу!

Дякую за листа від Вас з 20.08.2020 з вирізкою з газети «Земля Бердичівська», де цілий розворот присвячено (інтерв’ю Горобчука і Безпалька) про моє рідне кревне козацьке село Слободище і чудового бізнесмена – приватного підприємця Олега Шевчука, який створив таку чудову тваринницьку ферму (як колись у Слободищі казали: короварню), яку судячи з фото, я можу порівняти з фермами у штатах Вісконсін, Міннесота, Північна Дакота (США), які я бачив, коли там був (я відвідав США 18 разів (1990-2013 pp.) і побував у 40-ка з усіх 50-тьох штатів). Слава Богу, що є такі люди в нашім краї, як пан Шевчук – він, судячи з світлини, ще молодий і дуже роботящий. Треба на жовтневих місцевих виборах обрати його до Бердичівської районної ради.

Пане Юрію, не кажіть і не пишіть: «Можливо, я вже набрид вам своїми листами» – навпаки: кожен лист від Вас – для мене радість: Ви місток між мною і рідним краєм, який я з батьками полишив 70 років тому (наприкінці 1950-го ми сім’єю виїхали на Волинь у місто Камінь-Каширський), але який я люблю так само, як Волинь (що стала нашою другою «малою батьківщиною»), а може й більше, бо там на горбастому цвинтарі над річкою Гнилоп’ядь віють вітри вічності над моїми дідами-прадідами. Я дуже ціную знайомство і дружбу з Вами. Пишіть!

Олег Шевчук, згадуваний у листі, дійсно створив підприємство, яке можна з впевненістю вважати одним із передових, а по об’ємах виробництва – і найпотужнішим на Житомирщині. Хто ще всього декілька років тому міг мріяти про такий розвиток тваринництва на Бердичівщині? У нас здавна укорінилась думка, що з часів «лихих» 90-х, коли наша країна переживала економічний спад, якому з впевненістю можна надати епітет «крах», ми так і не досягли такого рівня економічного розвитку, який мали у роки Радянського Союзу. Ніби й понині маємо нерозорані поля, зарослі бур’янами, м’ясо та молочні продукти закуповуємо переважно у сусідніх Польщі та Білорусі.

Насправді, це не так! Лише той, хто не бажає бачити покращень, або не цікавиться станом економіки нашого краю, залишився впевненим у такому стані справ. Нині ж не залишилось бодай клаптика землі, не розораного під різноманітні сільськогосподарські культури. Пшениця і соя, соняшник і ріпак, кукурудза та ячмінь зростають на ланах, доглянуті хоч і важкою, але все ж вдячною працею наших фермерів.

І підприємство Олега Шевчука з’явилось не миттєво. Постійно, з року в рік наші читачі на сторінках газети мали змогу спостерігати за розбудовою цього підприємства, яке закономірно отримало назву села, звідки родом його керівник. Не маючи такої підтримки від держави, яку мають виробники згадуваних вище Польщі та Білорусі, йому вдалося не лише відновити товарне виробництво зернових культур та м’ясомолочного тваринництва, але й значно перевершити економічні та господарчі показники потужного колись колгоспу, що діяв на полях Слободища.

Чи піде Олег Шевчук у депутати районної чи обласної рад, як про це згадує в листі Дмитро Степовик, ми вже запитували підприємця під час нашої останньої зустрічі. Хоча ствердної відповіді тоді так і не отримали, але були впевнені, що думка така в одного з найпотужніших сільгоспвиробників Бердичівщини все ж є. І ось лише сьогодні нам стало відомо, що Олег Антонович йде першим у списку від політичної сили «Опозиційна платформа – За життя» в депутати Житомирської обласної ради. І це більш ніж закономірно – саме такі люди, обізнані у виробництві, його проблемах та такі, що знають шляхи їх вирішення, мають долучатись до влади, допомагати у вирішенні проблем, яких більш ніж достатнього не лише в економіці, але й політиці в цілому.

P.S.: у листі Дмитра Степовика уважний читач зверне увагу на цікаву інтерпретацію назви річки, що протікає через Бердичів та Слободище – Гнилоп’ядь. Стародавня назва Велика П’ята, яка зустрічається в документах та на картах краю, трансформувалась в п’ядь – міру довжини. А в даному контексті – невелику частку рідної землі, де народився, де знаходиться твоє коріння.

Анатолій ГОРОБЧУК.