Додому НОВИНИ Культура Спогади землячки.

Спогади землячки.

577
ПОДІЛИТИСЬ

IMG_6725_1Сонна муха мляво повзала по віконній шибці і надокучливо дзижчала, мабуть, вже стомившись шукати вихід на двір. Зозулька на старому годиннику враз у раз висовувалась із свого залізного гніздечка, сповіщаючи котра вже година. В кімнаті пахло якоюсь свіжістю, бо підлога була глиняна, а під стінами підведена рожевим вапном. Велика піч займала майже пів кімнати. У другій, великій кімнаті, сонечко жбурнуло через вікна жменю яскравих променів і вони лагідно вкрили пофарбовану підлогу золотавими блисками, із хліва було чути як зітхає наша руда корова Майка, жуючи свою жуйку. Бабуся вже її подоїла і тепер обидві спочивають: Майка у хліву, бабуся прилягла на дерев’яне червоне ліжечко. Її стомлені руки лежали на чистенькому фартусі. У сінях на старій величезній скрині шумів примус, на якому варилась картопелька нам на обід.

Я тихенько вислизнула з хати. Горобці під солом’яною стріхою цвірінькали, годуючи своїх жовторотих горобенят. Стара груша у дворі покрила тінню собачу буду, вкриту шматком заліза, яке вже проржавіло і мало велику дірку. Сонні кури грілись на цьому залізі, та ось Барсик у буді перекинувсь увісні на спину (бо ця буда була вже йому трохи замала) і вистромив передні лапи через ту дірку якраз туди, де сиділи кури, Сполохані, вони розлетілись хто куди. Та й галасу наробили!

Я іду в садок. У бабусі мабуть самий найкращий садок у всенькому селі. Трава по коліна лоскоче мені ноги, а я іду на ті пахощі, що долинають з цього казкового саду. Ці яблука приїздили до мого рідного містечка на Донбас в ящичках з круглими дірками по пошті, Коли тато відкривав кришку на бабусиній посилці, то в нашій оселі ще декілька днів пахло стиглими яблуками. От такі то були яблука! Я вже не кажу, що кожне яблуко було майже як дитяча голівка. А от і вишні! Без великої драбини і не влізеш на ці дерева. Мені було може років 4 чи 5 як моя мама збирала ці вишні, а я вешталась біля неї і мені було дуже нудно. То одного разу, щоб заставити маму злізти з дерева до мене, я вигадала, що он ідуть вовки. А мама, глянувши кудись у далечінь, відповіла: “А й справді он ідуть сірі вовки!”. Ну й верещала ж я тоді, що матусі довелось таки злізти з дерева, щоб мене заспокоїть. От таке мені згадалось.

Ще згадую, як я ходила на ставок. Біля води я забувала і про їжу, і про те, що моя бабуся чекала на мене. То ж вона приносила мені їсти прямо до ставу у білій хустинці, зав’язаній у вузлик. Казала, що пожаліється на мене батькам, якщо я не буду слухняною. І ще казала, якщо довго буду сидіти у воді, то (не буду казати звідки) в мене виросте верба.

Спогади ідуть перед очима, наче кінострічка. Аж тут згадую про примус і вертаюсь до двору. Та на ґанку вже сидить бабуся і годує старого Мурчика, бо зубів у нього вже не було, то ж мусила жувати йому у своєму роті. Зараз Майка піде з чередою на пасовисько аж до вечора.

Минають роки і вже давно пішла десь за обрій моя бабуся Олена, та її ім’я носить моя донька. І нема вже в селі жодної хати з солом’яною стріхою, і примусів теж нема. Але в Бердичеві на вокзалі є дуже гарна картина. На ній пасеться на зеленім пасовиську бабусина руда корівка Майка. А може, це і не Майка, а тільки схожа на неї, та від цієї картини так збудилось моє серце, що я не втрималась від спогадів. Тут на Житомирщині народився мій батько і ставши парубком, вирушив на заробітки на Донбас, де зустрів і покохав мою маму. Там я і народилась у невеличкому шахтарському містечку, Та ще з дитячих років прикипіла до Кикишівки. Коли мене питали: “Де проведеш літні канікули?” – я завжди відповідала: “Поїду на Україну”. Хоч і Донбас Україна, та у своєму місті я не чула такої співучої української мови. То ж і чоловіком мене Господь благословив саме з Кикишівки.

Тепер я навідуюсь сюди до своїх двоюрідних сестер та братів. Для сестри Катерини і брата Михайла цей рік ювілейний. Маю надію, що через вашу газету моя люба сестричка отримає поздоровлення від мене і моєї родини, бо її день народження вже зовсім близько. 9 вересня виповнилось 65 років. І саме в цей день племінниці Надії виповняється 16!

Хай моя розповідь стане для всіх вас шматочком любові, яку я щиро ношу у своєму серці і дуже хочу нею поділитись з вами.

Сестри мої, брати мої!

Бережіть нашу Україну неньку, бережіть нашу мову солов’їну, а я зичу вам щирого щастя і Божого благословення!

Поліщук Ніна, м. Іллічівськ.