ПОДІЛИТИСЬ

Ми живемо у час кардинальних змін і нових досягнень у всіх сферах життя суспільства. В першу чергу це стосується медицини, яка за останні роки зробила значний крок у своєму розвитку. Зі сторінок газет і журналів, з екранів телевізорів, з комп’ютерних моніторів нас дивує інформація про нові технології і прийоми у цій життєво необхідній галузі.

Студенти творчої групи Бердичівського медичного коледжу опрацювали важливі питання трансплантології. Як підсумком їхньої роботи відбулася науково-теоретична конференція “Тернистий шлях до ідеалу. Проблеми трансплантації в Україні”.

Все частіше лунає вже майже звичний термін “трансплантологія”. Він відкриває перед людством нові горизонти, дає надію тисячам скалічених людей, покращує якість їхнього життя.

Трансплантація – спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці реципієнту органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини чи у тварини.

Першим кроком, який започаткував втілення у медичну практику ідеї трансплантації, стало переливання крові. Думку про використання крові для лікування хворих знаходимо у працях мислителів ще до нашої ери. Так в “Одіссеї” Гомера (VIII-XII ст. до н.е.), а також Гіппократа (400 р. до н.е.) є уже чіткі поради щодо лікування хворих з порушеннями психіки шляхом вживання крові здорових людей.

Наступним досягненням медичної науки було використання для трансплантації власних тканин людини, зокрема шкіри. Це відкриття належить швейцарському хірургу Жаку Ревердену і російському хірургу С.С. Яновичу-Чайнському в другій половині XIX ст. (1870 р.).

У 1963 р. успішно здійснено трансплантацію легені, а в 1964 р. – печінки. 1967 рік ознаменувався, зокрема, проведенням пересадки серця людині південноафриканським хірургом К. Бернардом. Деякі хворі після трансплантації нирок прожили понад 20 років, серця – понад 10, печінки – 6 років.

В останні десятиліття розвивається новий розділ трансплантології, пов’язаний із створенням і застосуванням штучних органів для тимчасової або постійної заміни того чи іншого органу людини. Так, наприклад, імплантованим органом можуть слугувати штучні клапани серця, якими заміняють уражені. Застосовують трансплантацію протезів судин, кришталика ока, зроблених із синтетичних матеріалів. Є моделі мініатюрних мембранних оксигенаторів, легень, підшлункової залози, печінки, нирок.

Трансплантація органів це дивовижна технологія, яка дозволяє зберегти життя, якщо тільки її правильно застосовувати. На жаль, через брак донорських органів, в ХХІ столітті з’явився новий злочин — торгівля органами. Це означає, що органи сумнівного походження поставляють тим, хто готовий заплатити за нове життя великі гроші.

Торгівля органами передбачає, що ці органи видаляють у людей або насильницьким шляхом, або у донорів, які вирішили продати свої органи, проте перебували під тиском різних обставин. Обидва цих випадки серйозно порушують медичну етику.

Скандали, пов’язані з торгівлею людськими органами, для нас уже давно не новина. Втім, жодна справа “чорних трансплантологів” ще не дійшла до суду, а більшість із них виявилися міфами. Про “м’ясників”, які полосують своїх жертв, аби пришити багатому клієнтові нове серце чи нирку, мова не йде.

Люди дуже часто позбуваються “зайвих” органів цілком добровільно. Але не безкоштовно. На спеціальних сайтах і форумах в Інтернеті можна знайти безліч оголошень, в яких ідеться про продаж “зайвої” нирки, або частини печінки.

Насамперед невід’ємним правом кожної людини є право на життя, на свободу і на особисту недоторканість. Та всупереч цьому у реальному житті спостерігаються явища насильства та грубого порушення цих прав. Іноді люди завдають одне одному невимовних, страхітливих страждань, які майже неможливо собі уявити. І все ж, хоч як це важко, ми зобов’язані говорити вголос про ці тривожні явища, аби витягти їх з сутінків на денне світло.

Чому в Україні складно трансплантувати органи?

Проблема з трансплантацією органів в Україні стосуються пересадки як від живої людини, так і від померлої. Згідно з українським законодавством від живого донора пересадити орган можуть тільки його родичу або чоловіку чи дружині. Виняток становлять лише біологічні матеріали, які регенеруються, наприклад, кістковий мозок. Більш того, взяти орган у такого донора можна тільки після отримання його письмової згоди.

Ще більш складна ситуація в Україні з трупним донорством – пересадкою органів від померлої людини. В Україні діє так звана “презумпція незгоди”. Якщо людина не дала письмову згоду на донорство після смерті, то її органи можуть бути використані тільки після згоди її близьких родичів або дружини чи чоловіка.

На сьогодні існує закон “Про трансплантацію” 1999 року, який передбачає презумпцію незгоди. Тобто будь-який українець сьогодні не може віддати якісь розпорядження щодо своїх органів при житті.

Родичі померлого, в свою чергу, вкрай рідко погоджуються на це, з огляду на те, що таке рішення їм доводиться приймати відразу ж після страшної новини.

Вирішити проблему з трансплантації в Україні намагається Верховна Рада. У квітні 2016 року на голосування в зал були винесені два кардинально протилежних проекти закону. В одному з них в основу була закладена презумпція згоди. Якщо людина письмово не відмовилася, то вона автоматично може стати донором органів після смерті. Однак депутати підтримали альтернативний проект авторства народних депутатів Оксани Корчинської (Радикальна партія) і Ольги Богомолець (БПП), в якому презумпція незгоди залишається діяти. Відповідно до закону, кожна людина має право надати згоду або незгоду на використання її органів після смерті.

Невід’ємним правом кожної людини є право на життя, на свободу і на особисту недоторканість. Та всупереч цьому у реальному житті спостерігаються явища насильства та грубого порушення цих прав. Іноді люди завдають одне одному невимовних, страхітливих страждань, які майже неможливо собі уявити. І все ж хоч як це важко ми зобов’язані говорити вголос про ці тривожні явища, аби витягти їх з сутінків на денне світло.

Шашина Т.В.,
викладач біології
КВНЗ “Бердичівський медичний коледж”.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ