ПОДІЛИТИСЬ

Слово рідне! Гартоване розумом народним, злеліяне росами світанковими, зігріте серцями гарячими. Ти, Слово, віще і вічне, як вічний народ наш – український.

Ти – наше  живильне джерело, незримий дух, що окрилює душі. Кожне твоє Слово, Мово рідна, освячене любов’ю щирою, насичене мудрістю зрілою і незбагненною величчю. Слова, зігріті мільйонами сердець, відшліфовані мільйонами вуст, хвилюють, очищають єство наше.

Ти виграєш-смієшся кольорами веселки яскравої, відлунюєш кришталевими звуками в серцях  наших, роздмухуєш у душах багаття думок глибоких, зцілюєш у хвилини розпачу і печалі, наповнюєш по вінця радістю тихою в миті щасливі.

Як зорі малюють на небі карту свою – так ми малюємо образ твій сонцеликий в уяві нашій. Солодкий відчай охоплює нас від усвідомлення того, як ми тебе ще мало знаємо! Адже твій океан Слова такий глибокий і багатий, загадковий і багатогранний!

Як сніг тулиться до землі, шукаючи захистку і тепла, так і ми, Мово барвінкова, торкаємося до кожного слова твого побожно і з пошанівком, обережно і лагідно. Ти допомагаєш зняти на тернистих дорогах житейських пітну втому, пригасити біль пекучий, полікувати зранені душі.

Бо кожне Слово твоє народжене в муках солодких, зрошене непідкупною щедрістю – і тому на віки вічні заплетене в долю нашу!

Воно, диво ромашкове, може бути ніжним, оспівуючи велич людську, вірність глибоку і дружбу щиру, справжню доброту і любов святу!  А може бути суворим, тавруючи ницість і зраду, підлабузництво та улесливість.

Твоє Слово, Мово життєдайна, то злітає в піднебесся крилато, щоб возвеличити мужність гартовану, то стелиться туманом м’яким біля тихої річечки, щоб розповісти про кохання таємне, то лягає на струни бандури, щоб ми згадали славу козацьку, то мандрує степами широкими, щоб пам’ятали нащадки про могили-кургани високі…

Сідає сонечко, купаючись у хмарах багряних. Сходить вечірня зоря.

Затихає в наших серцях музика твого Слова…

Але завтра  ти знову забриниш, заграєш, захлюпочеш барвами веселковими! Бо ти – віща і вічна, Мово наша рідна!

У шелесті трав, у цвітінні калини
Я чую цю мову у сні й наяву.
Вона в моїм серці – це вся Україна,
Я дихаю нею, я нею живу!

Учитель української мови і літератури
ЗОШ №12 Одинецька Г.В.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ