У полоні поетичного слова Валентини Козачук

У полоні поетичного слова Валентини Козачук

183
0
ПОДІЛИТИСЬ

Кожна пора року має свої неповторні вірші: літо наповнене словами жаркого буяння природи, осінь – різнобарв’ям віршованого убранства дерев, пахучими дарами садів, а зима навіває рядки смутку та туги за минулим. І лише одна пора року має свій неповторний словесний відтінок – весна. Її яскраві квіти полонять твій погляд, збуджують фантазії та наповнюють поетичні строфи натхненням. Тому саме цієї пори й мала, на моє глибоке переконання, відбутись презентація цієї поетичної збірки. Збірки, яка надихає, збірки, вірші з якої збуджують фантазію. Поетичної збірки, яка наповнює душу щирим і світлим захватом!

Саме це відчуваєш, гортаючи першу (і, впевнені, не останню!) поетичну збірку нашої землячки, поетеси Валентини Козачук, яка отримала чудову назву – “Час радіти життю”. І недарма, адже своєрідним епіграфом до неї стали щирі слова поетеси: “Святкую кожний радісний день!”

Її поетична душа прокинулась порівняно нещодавно, але вірші, які записує її перо, сповнені всього спектру людських почуттів. Це і дитячий захват від пізнання навколишньої природи, це і кохання, що першими невпевненими мріями торкається юного серця, це й гармонія життя, сповненого простих миттєвостей. Усі ці почуття не лише широкою рікою вилились на сторінки поетичної збірки, вони наповнили сьогодення пані Валентини новим змістом. Так саме життя повернулось до неї своєю новою цікавою гранню буття.

На презентацію до Бердичівської районної бібліотеки для дітей завітали не лише учні Гришковецької гімназії. Серед присутніх – друзі, колеги, добрі знайомі, яких за останній час, коли творчий талант Валентини Козачук набув заслуженої уваги, значно побільшало. Серед них і композитор та виконавець Олесь Коляда. Всього дві пісні на вірші поетеси виконав він під час презентації, але вони впевнено зірвали шквал аплодисментів. І це лише початок, стверджує Олесь Володимирович, у його планах продовження спільної співпраці з Валентиною Козачук на ниві пісенної творчості. Тим більше, що пані Валентина вже має у своєму поетичному доробку сонет, який тут же на презентації майстерно й виконала:

Чому не снишся ти мені, чому не снишся?

Чи в серці раю вже нема – лиш попелище?

Можливо, осінь тебе знов заворожила,

У вихрі танцю свого, видно, закрутила?

Загалом, поетична збірка складається з низки розділів, які окреслюють поетичні уподобання Валентини. Це “Розкажи мені про Вітчизну”, де вірші сповнені гордості за рідний край, поваги до своїх пращурів. “Дитинство – райдужна пора” містить захопливі поезії для юних читачів, а “Джерела серця” створюють гімн одвічному почуттю – коханню.

… Час так швидко!

В твоїх обіймах!..

Будь зі мною, ще мить… ще мить!

Так, коханий, я вже спокійна,

Лише серце хай птахом летить!

Під час презентації з вуст поетеси та учнів гімназії прозвучав весь спектр поетичних уподобань автора – від любовної лірики до повсякденної, дитячої та навіть релігійної. Так-так, розділ “Славлю Господа” розкриває ще один потаємний закуток душі поетеси. Але ця лірика не поверхова – її глибокий зміст сприймається лише тоді, коли є відповідний настрій та можливість відкинути щоденні турботи:

Он показал: Преображение!

Ведь в сердце каждого – сражение.

И нас, что стали серы, тусклы,

Господь умоет и отпустит!

До слова запросили рідних та знайомих поетеси. Ольга Калина не так давно познайомилась із Валентиною Козачук, але взаємна любов до поезії зблизила їх: “У нас є спільне захоплення – поезія. Бажаю тобі, щоб поряд із поетичним словом завжди була муза та вдача на творчій ниві!”. Рідний брат поетеси Володимир Колесник також приєднався до цих слів, а ще пообіцяв підтримувати творчість сестри й надалі, адже саме завдяки його допомозі з’явилась на світ презентована збірка.

Час, відведений організаторами презентації, швидко спливає. Настала пора її завершення. Але ще довго не відходили від пані Валентини захоплені її чарівними поетичними словами друзі, колеги, шанувальники.

Запрошуємо і ми своїх читачів долучитись до когорти шанувальників творчості Валентини Козачук. Поряд представлена низка поезій із книги “Час радіти життю”.

Анатолій ГОРОБЧУК.


Ось так живу

Ось так собі живу. Живу й радію,
Що поряд ліс, що соловей співає,
Що і зимою сонце трохи гріє,
Що бачу, чую, що сміюсь і мрію,
Хоч уві сні, а все-таки літаю!
На перевесло сонця дощик стрибне,
І забринить туга, солодка пісня,
А в тихе озеро — люстерко срібне —
Задивиться бузок, що там розрісся…
Люблю твою печаль і милу вроду,
Моя свята і грішна Україно!
Я із народу, з лона, ненько, твого,
Я із козацького простого роду,
Того, який не стане на коліна
Ні перед ким, а лише перед Богом.

Пробудження весни

Пробудження весни – це поривання,
Шопенівського вальсу пастораль,
То сонця світле і святе вітання,
Дзюрчання ручаїв – дзвінкий кришталь.

Тріпоче серце – радісний метелик,
Душа коханням рветься розцвісти,
А в неба синь рожеві акварелі
Зоря вплітає і шумлять вітри!

І спів пташок веселим благовістом
Розбудить тиху, ніжну далину,
На крильцях принесуть весняну звістку
І знову я до ранку не засну…

Пробач нас, Господи

Пробач нас, Господи, пробач,
Ми довели себе до краю.
І чути зойк, і чути плач,
Самі себе тепер втрачаєм.
І каятись чомусь не йдем,
Не відчуваєм, як зникає
Щось в нас хороше і святе,
П’єм гірку чашу і звикаєм
Що котимось з гори донизу.
І, наче лев, голодний, хижий
Розкривши пащу, жде нас ад…
Чи, може, вприснули нам яд
У кожне серце, тіло, душу?
А ми глухі і незворушні…
Чи може не про це вже річ?
Он, заламавши руки, с жахом
На мене дивиться лиш ніч…
– Пробач – тріпоче серце птахом.

Дякую!

Як вдячна я, Боже, за все, за все!
За подих легкий, що вітер несе,
За сонячний бриз – веселий шампань,
За щебет пташиний – оцей балаган!
…За озеро в жовтім лататті,
За небо у синьому платті,
За тихе й святеє «люблю»,
Що я на плечі твоїм сплю,
Черемху пахучу та свіжий бузок,
За цей молоденький сосновий лісок,
За день і вечірнюю втому,
За те, що чекає хтось дома,
Що маєм чудових онуків!
За сум, за тривожність розлуки.
За радість зустрітись з Тобою,
Бо звешся Ти просто – Любов’ю!

Дощик плаче

В свій прозорий синій плащик
Загорнувся дощ і… плаче!
Може в нього що болить?
Ніч і день чомусь не спить…

Хмарці-мамі хмарка-доня
позіхаючи спросоння,
Каже: – Дощ такий плаксун –
Наганяє сон і сум!

Їй відказують вербички,
Дві красуні-чарівниці: –
Буде гарний урожай,
Плаче хай – не заважай!

Вернулась осень на постой…

Вернулась осень на постой
Нетрезво от дождей шатаясь.
Ну что ей девке холостой –
Гуляла – значит нагулялась.

Задумчиво смотрю в окно:
Залистопадило надёжно,
Галдит, гадает вороньё,
И почему-то мне тревожно.

Ведь осень тоже у меня
Живёт в душе который месяц.
– Уйди, здесь поселилась зря,
Зайди потом… лет через десять.

Україно моя гiрка!

За душу співочу
За веселу вдачу,
За красу дівочу,
За серце гаряче,
За стан твій високий,
За погляд орлиний,
Люблю тебе, ненько,
Моя Україно!
Люблю я долини
Озера і гори,
Ліси, полонини
Ріки, Чорне море!
Купаєшся в квітах,
І в сльозах гарячих
Україно, твої діти,
Глухі та незрячі?
Тримаються влади,
Як кожуха воші,
Не влада, а банда –
Брешуть людям в очі!!!
Треба президента
Витягти за ноги:
Олігархів жменька,
А люди убогі!
Бо війна, як рідна мати
Отим олігархам
Не дають же спати
Грошей повні банки!
Перед Богом буде
Й президент й кухарка
Не втекти від суду
Хоч на іномарках!
Люба моя Україно!
Красива, багата,
Підманули, як дитину,
Іде брат на брата!

Нiч-танцiвниця

Ніч-танцівниця мене чарувала:
Срібне намисто собі нанизала.
А діаманти на кожному пальці,
Наче дуга вигиналась у танці.

Дзвоники дзвонять їй на зап’ястях,
Чорнії коси-змії звивасті,
Поряд літали яскраві зірниці –
Жару піддали вони танцівниці.

В вихорі танцю все миготіло,
Зорі кружляли-все вище летіли
Місяць шалений на груди злетів,
Залоскотав і як кіт муркотів.

Довго тоді вона відбивалась
Доки намисто зоряне порвалось
Глянула-сонце на небі мостилось –
Ніч тихо з неба росою скотилась!

БЕЗ КОМЕНТАРІВ