Інтерв’ю з кандидатом у депутати Семенівської сільської ради Олександром Дмитруком.
– Олександре Володимировичу, дуже багато людей з Бердичівщини та Житомирщини, інших областей, і навіть країн не знаючи Вас, але побувавши на багатотисячному святі Івана Купала, яке Ви неодноразово організовували в рідному селі Іванківці, почули Ваше прізвище, а багато хто і особисто познайомився.
Чому нині не проводиться таке свято? Люди хотіли б ще раз побувати на ньому.
– Я теж хочу, але… В Україні йде війна. Тисячі матерів щоденно з тривогою вслуховуються в останні повідомлення з фронту. Як там їхні сини?
Я вже не кажу про родини загиблих, яких на Бердичівщині вже 19 чоловік.
Це не означає, що ми не повинні радіти життю, але вважаю, що таке багаточисельне видовище нині не на часі.
Проте вірю, що настане мир і ми знову зустрінемось в Іванківцях. Я, як і наш знаменитий земляк, кіноактор Леонід Биков переконаний, що: “Всё приходящее, а музыка вечна!”.
– Чому Ви, самодостатня людина, керівник великої компанії йдете кандидатом у депутати Семенівської сільської ради?
– Тому, що тут моя рідна земля, мої близькі, і я дуже хотів би щось зробити для кращого життя моїх земляків, вони цього варті. І в цьому плані я міг би допомогти в залученні інвестицій, як іноземних, так і внутрішніх. Нещодавно ми з Житомирським міським головою Сергієм Сухомлином відвідали Китай, де ознайомились з роботою однієї з найпотужніших компаній в світі “JA SOLAR”, що виготовляє сонячні батареї, а також відвідали корпорацію “FOTON”, що спеціалізується на виробленні електротранспорту, а також сільськогосподарської техніки. Насправді у китайців ми можемо багато чому повчитися.
Разом із тим, в першу чергу ми повинні залучати внутрішні інвестиції. Чому ми за безцінь продаємо за кордон зерно, а потім втридорога закуповуємо в іноземців вироблене з нього борошно та іншу продукцію?! Хіба ми не можемо в населених пунктах об’єднаної громади створити такі переробні виробництва? Можемо. І не тільки це.
Ми можемо і повинні багато чого зробити, щоб люди, селяни повірили, що краще життя є, але для цього потрібна спільна праця і воля.
– Дякую.
Анна Зарічна.
