Ця «легка» праця масажиста…

Ця «легка» праця масажиста…

431
ПОДІЛИТИСЬ

На сторінках нашої газети ми не раз публікували матеріали про лікарів різних напрямків: хірургів, дитячих лікарів, терапевтів, кардіологів та багатьох інших. А сьогодні наша розповідь про вкрай відповідальну і до того ж фізично важку працю – працю дитячого масажиста.

Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з сестрою медичною з масажу Наталією Павленко. Гадаємо, її поради згодяться мамам, особливо молодим.

– Коли ви вирішили стати дитячим масажистом?

Я вступила до Бердичівського медичного коледжу. Ще під час навчання закінчила курси масажу. Випустившись, пішла працювати вакцинатором у тубдиспансер. Ходила по школам і дитячим садочкам, саме тоді для себе вирішила, що хочу працювати з дітьми. І якось за щасливим збігом обставин я поїхала вакцинувати немовлят у центр дитячої реабілітації, де працювали мої знайомі масажисти. Як виявилося, одна з них переїжджала в інше місто і у них є вакансія для мене. Коли я вийшла у свій перший робочий день, у душі відчувала неймовірний спокій. Одразу зрозуміла – я на своєму місці.

– Ви закінчили коледж і пройшли курси. Цього достатньо для роботи масажистом?

Масажистом я працюю вже 14 років. І можу з впевненістю сказати – досвід відіграє значну роль у нашій професії. Але, звичайно, без теорії нікуди. У мене була медична освіта, яка дала базу. А перед тим, як приступити до роботи, я знову пройшла курси, на цей раз вже у Житомирі. Та вік живи – вік учись, тому кожні п’ять років ми складаємо іспити і комп’ютерне тестування для підвищення кваліфікації. Комісія підвищує нам категорію, чи залишає все, як є. На сьогодні я масажист першої категорії, зовсім скоро очікую підвищення – на вищу.

– Яких дітей ви масажуєте?

Ми працюємо з дітьми, у яких є неврологічні, або ортопедичні вади. Коригуємо незначні відхилення або ж працюємо з серйозними проблемами. Все залежить від діагнозу, який поставив лікар. Найчастіше масажуємо немовлят із неврологіями та дітей шкільного віку з ортопедичними проблемами. Наймолодшому моєму пацієнту було два тижні. Дівчинці лікар призначив коригуючий масаж.

– Які є нюанси у роботі з дітьми?

Не всі види масажу бувають приємними. Серед них, наприклад, при кривошиї, реабілітації руки після перелому, коли ми фактично розгинаємо зігнуту руку. А діти – це ж не дорослі, які все розуміють. Коли дітям некомфортно, вони починають плакати, тікати. Інколи, щоб їх заспокоїти, батьки приносять найрізноманітніші речі – від мильних бульбашок до жуків і навіть пуголовок. До кожної дитини я намагаюся знайти підхід, стараюсь заспокоїти та пояснити, що робитиму. Треба бути ще й непоганим психологом та навіть стати другом. Інколи ми з дітьми так товаришуємо, що я знаю всі їхні шкільні секрети. Я притримуюсь принципу – ніколи не обманювати їх. Одразу кажу, якщо буде неприємно і прийдеться потерпіти.

– Що ж, про роботу з дітьми поговорили. А які підводні камені зустрічаються у самій професії масажиста?

Багато людей вважають, що це дуже проста професія. Але я з ними категорично не погоджуюсь. По-перше, це робота з людьми, що саме по собі складно, адже важливо нікого не образити і знайти спільну мову. По-друге, дуже складно фізично: ми робимо по 18 масажів у день. І весь робочий час проводимо стоячи. В особливо складні дні приходиш додому і відчуваєш, як болить усе твоє тіло. А ще необхідно пам’ятати, що крім масажистки я ще й любляча дружина, мама і просто гарна жінка. Влітку, через спеку, стає ще складніше працювати. У такий час не радує навіть заробітна плата, а ми отримуємо звичайну мінімальну платню.

– Кожного дня ви змушені тяжко працювати. Яка ж тоді ваша мотивація?

Найбільша моя мотивація – бачити результати масажу, коли дітки починають нормально ходити, у них зникають неврології. А ще вдячність батьків та щирі обійми дітей. Ніщо не замінить ті емоції, які я отримую під час роботи.

Вдома у мене навіть є куточок, де я виставляю поробки, подаровані дітьми. Вони малюють мою сім’ю, мене, роблять різноманітні аплікації. Дідусь хлопчика, якого я масажувала, подарував мені власну картину. Одна дівчинка намалювала, як вона тримає за руки мене та моїх донечок. Цей шедевр й досі висить на стіні в масажному кабінеті. Так, діти дарують мені надзвичайно світлі емоції. Я б не змогла працювати так важко, якби не любила дітей, а вони не відповідали мені взаємністю.

– Дякую за інтерв’ю!

Валерія ПАВЛЕНКО,
Сумський держуніверситет.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ