Чорнобильські дзвони

Чорнобильські дзвони

71
0
ПОДІЛИТИСЬ

Народна пам’ять міцно тримає спогади про Чорнобильську катастрофу, яка сталась 32 роки тому – 26 квітня 1986 року.

І віддаляючись від нас в далекий вирій,
Горять чорнобильські ліси, шалена сила
Здіймає в гору полини і крик лелечий,
Нам дим чорнобильських часів ляга на плечі.

Це – слова мого серця з великим болем за понівечену природу, скалічені життя чорнобильців, з великою подякою тим, хто долав вогонь і радіацію у ті часи.

Про те, як мужньо долав наш народ розбурхану силу радіації, як ціною власного здоров’я і життя долали радіацію пожежники і військові, техніки і медики, водії та інженери написані книги, трактати, вірші. Та кожного року в річницю трагедії ЗМІ нагадують про ті трагічні і водночас героїчні роки.

Моє життя навіки пов’язано з Чорнобилем, як фахівця, як людини, жінки, матері.

Добре пам’ятаю той спекотний день 26 квітня 1986 року. Ми з родиною відпочивали на природі в передмісті Бердичева. І тільки на наступний день на роботі ми зустріли усю серйозність ситуації в Чорнобилі.

З перших днів після вибуху, працівники санітарної служби були задіяні в усіх мікрорайонах міста. Деякі з нас почали їздити на вахту в найближчий до Чорнобиля район – Народицький, працювати в санепідстанції.

В ті часи рівні радіації в Народицькому районі значно перевищували природні нормативні рівні. Ми працювали, як фахівці, перевіряли санітарно-протиепідемічний стан об’єктів: комунальних, виробничих, харчових, дитячих, шкільних, лікувально-профілактичних закладів. Я перевіряла санітарний стан території району, об’єкти водопостачання (артсвердловини, криниці), відбирала проби води на дослідження. Багато ходила пішки по тій забрудненій радіацією землі, такій гарній, квітучій, родючій, співочій. Але ми працювали тимчасово, а місцеві мешканці жили, працювали, ростили дітей – постійно.

З перших днів чорнобильського вибуху – з 1 травня 1986 р. поїхав працювати у 30-кілометрову вкрай небезпечну зону мій колега – працівник СЕС Свірін Василь Васильович, людина сумлінна, учасник Другої світової війни. Пропрацювавши в тій зоні місяць, він повернувся додому у доброму гуморі, засмаглий з почуттям виконаного обов’язку перед країною. І прожив Василь Васильович до 88 років.

На вахту в Народицький район їздили також фахівці Бердичівської санслужби Чихун С.Д., Поворознюк В.Д., їздили туди фахівці сан служби усієї області. На жаль, епідеміолог Чихун С.Д., який довго перебував на вахті в Народичах, рано пішов з життя, захворівши на лейкоз.

За даними лабораторних досліджень із 24 районів Житомирської області тільки 4 не ввійшли у зону жорсткого режиму з радіації і серед них Бердичівський район. Та через місто їздив транспорт з небезпечних районів. З профілактичною метою щоденно декілька разів на добу протягом декількох років підряд, автошляхи, вулиці Бердичева поливались водою з спецтранспорту.

Щодо харчових продуктів, то вони всі на ринках перевірялись на вміст радіації, в першу чергу з небезпечних районів. Були організовані радіологічні лабораторії на ринках, на “Водоканалі”, в санепідемстанції.

Всі криниці були відремонтовані, герметизовані, вони – джерела децентралізованого водопостачання і радіація легко могла потрапити в них.

В забруднених радіацією районах на територіях дитсадків, шкіл знімався шар ґрунту товщиною 20 см. та вивозився на спеціалізовані полігони.

Населенню надавались рекомендації щодо гігієни тіла, харчування, вживання фіточаїв і зеленого чаю з метою боротьби зі згубною дією радіації.

Сьогодні смуток на душі, лунають дзвони,
Із тих чорнобильських часів, не знають втоми…

33 роки віддаляють нас від чорнобильського вибуху. Вічна пам’ять героям-чорнобильцям, які захистили країну, врятували рідну землю і увесь світ від наслідків трагедії.

Нехай наше сонце ніколи не затьмарять ніякі вибухи – ні радіаційні, ні воєнні, нехай буде здоров’я і мир на нашій рідній українській землі.

Ольга Протасевич,
член НСЖУ, санітарний лікар.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ