Додому НОВИНИ Влада і громада Чорнобильські дзвони

Чорнобильські дзвони

775
ПОДІЛИТИСЬ

Сьогодні смуток на душі – лунають дзвони.
Із тих чорнобильських часів не знають втоми…

UuUiQw075msВже 30 років ми чуємо, відчуваємо душею Чорнобильські дзвони. Вони нагадують нам кожного дня і кожної річниці про Чорнобильську трагедію – техногенну катастрофу на ЧАЕС, що сталася 26 квітня 1986 р. В Бердичеві по вул. Вінницькій про Чорнобильські події нагадує пам’ятник загиблим героям-чорнобильцям, що врятували світ від смертельного полум’я радіації, від його згубної дії на усе живе в природі.

30 років тому моє покоління було молодим, а діти – малими. І не одразу ми збагнули усю потужність і небезпеку чорнобильської аварії. Та з першого дня вибуху наш народ встав на боротьбу зі смертельним ворогом – радіацією. Пожежники – герої першими прийняли удари і вогонь радіації на себе. Тоді на боротьбу з лихом встали люди різних професій: пожежники, військові, техніки, інженери, медики, водії, будівельники з усієї країни.

Наша пам’ять міцно тримає спогади про Чорнобильські події. Одразу після аварії на ЧАЕС працівники санітарної служби були залучені до роботи з попередження згубної дії радіації на людину і довкілля. Протягом декількох років цілодобовими замірами рівні радіації по 4-х румбах світу: півдні, півночі, заході та сході – на території Бердичева проводився контроль за рівнем радіації в харчових продуктах, воді, ґрунті, будівельних матеріалах. В перші роки після аварії автоцистернами з водою поливали вулиці для зменшення рівня радіації на колесах автотранспорту. Медики надавали рекомендації населенню щодо раціональної організації харчування, питного режиму, вживанню фіточаїв і зеленого чаю, бо вони ж виводять радіацію з організму.

30 квітня 1986 року, одразу ж після аварії мій колега Свірін В.В. поїхав на боротьбу з радіацією у 30-ти кілометрову Чорнобильську зону і пропрацював там увесь травень. Повернувся Василь Васильович, людина сумлінна, поважна, ветеран війни, через місяць засмаглим, в доброму гуморі. Ніякої радіофобії, ніякого негативу не було у Свіріна. Тому на позитиві він дожив до 88 років.

Як працівник СЕС, у 1986 р. я їздила на вахту працювати у Народицький р-н – зону жорсткого режиму з радіації. По черзі у Народичі їздили працівники СЕС: Поворознюк В.В., Чихун С.Д., Вільнер Л.С. Ми працювали вахтовим методом, а населення району жило в цій зоні, люди працювали, ростили дітей, обробляли сади і городи. Та і ми не сиділи в кабінетах, а контролювали санітарний стан, водопостачання району, відбирали на аналіз воду з криниць і артезіанських свердловин. Перевіряли стан полігонів для захоронення побутових відходів, а також окремих полігонів для радіоактивних відходів, що були відгороджені і мали попереджувальні знаки. Рівень радіації в Народицькому районі був досить високим. На територіях шкіл, дитсадків знімався ґрунт товщиною 20 см. і вивозився на спецполігон. Поливались вулиці, були герметично закриті усі криниці, мали кришки, навіси, покриті були плівкою. На жаль, після довгої вахти захворів на лейкоз і пішов із життя епідеміолог-колега Чихун С.Д., вічна йому пам’ять.

Наш народ героїчно долав наслідки Чорнобильської катастрофи. Нехай ніколи ясне сонце України не затьмариться ніякими катастрофами.

… І відлітаючись від нас в далекий вирій,
Горять чорнобильські ліси. Шалена сила
Здіймає вгору полини і крик лелечий.
Нам дим чорнобильських часів ляга на плечі.

Ольга Протасевич, член НСЖУ.