Додому НОВИНИ Влада і громада Які вони, солдатські будні наших земляків на передовій

Які вони, солдатські будні наших земляків на передовій

793
ПОДІЛИТИСЬ

Життя військовослужбовців на передовій окрім несення служби включає у себе і побутову складову. Коли волонтери приїздять у зону АТО на декілька днів, мають змогу відчути на собі повсякденне життя солдата. Спробували це свого часу і бердичівські волонтери, котрі вкотре відвідали зону бойових дій. Куди б не заїжджали благодійники, усюди армійці гостинно зустрічають гостей. Усюди ведуть у найтепліший бліндаж чи палатку, аби з дороги ті обігрілися. А там тобі й новорічні ялиночки як згадка про дім. Голодними не відпустять у будь-якому разі. Адже готувати тут є кому.

Still0118_00005Володимир Русінов, командир гарматної артилерійської батареї військової частини – польова пошта В3231, каже: “Є в кожній батареї кухар, польова кухня. У 4 хвилю мобілізації підбирали кухарів. Та й узагалі людей підбирали по спеціальності”.

Сергій Драк, кухар в військовій частині – польова пошта В3231 з Кіровоградчини, говорить: “Готуємо на вищому рівні, бо у кожного є сім’ї вдома, діти. Поки ніхто не жаліється, все є. Продукти постачають вчасно, волонтери допомагають. Хлопці задоволені, не голодують, нікому нічого не забороняємо, кожен приходить щось узяти, навіть тої картоплі пожарити. Буржуйками і котлами забезпечені”.

Жартома говорять хлопці про мишей. Кажуть, голодними ті не бігають. Докучають гризуни не усім військовим. Боротися із ними допомагають коти, які нерідко живуть у бліндажах. Ці пухнастими стали улюбленцями військових.

Щосуботи у солдат військової частини – польова пошта В3231 банний день. Для них організовують баню. У місцях розташування тішить захисників те, що потреби у дровах немає. Адже відстані між населеними пунктами нерідко понад 20 кілометрів, тож лісосмуги завалені гіллям та старими деревами.

Біда лиш у тім, що під час дощів і відлиги хлопцям болота й справді по коліна. Щоправда нещодавно усе воно примерзло при пекучих мінус 27.

Як переносять такі морози? Кажуть, забезпечені теплим одягом. Та й не голодні. А підтримка та любов рідних всиляє надію на перемогу і закінчення війни.

Still0118_00008“По забезпеченню великі зрушення. Особовий склад забезпечений практично усім: і теплими речами, і формою нового зразка, берцями, зимовою формою, головними уборами. Харчування також на високому рівні, – розповідає Володимир Русінов, командир гарматної артилерійської батареї військової частини – польова пошта В3231, – Всі розуміють, що може бути жарко, холодно, що можна деколи і не доїсти, не доспати. Та все це робиться для того, щоб виконати поставлену задачу”.

У приміщенні Очеретянської лікарні швидкої допомоги у бійців є можливість отримати медичну допомогу. Від застуди до поранень тут лікують щодня. Ліками, кажуть медики, цілком забезпечені. Волонтери постійно передають їх на передову звідусіль.

Олег Коломієць, ординатор медичної роти 58-ої бригади, бердичівлянин, розповів: “У нас є ще стабілізаційна, яку ми організували для прийому поранених і у подальшому переправляємо їх на Червоноармійськ. Ще ми працюємо над розгортанням лазарету”.

Про тамтешнє населення військові говорять охоче. Кажуть, не усі люди ненавидять там Україну. Є ті, хто допомагає українським армійцям чим може. А познайомившись із ними особисто і взагалі змінили своє ставлення до країни, в якій живуть. Але знаходяться й інші, котрі сумують за ополченцями. Таких намагаються не чіпати. Марно, переконують. Усеодно в спину наговорять гидоти.

“Серед місцевих є люди, з якими ми дружимо, у гості ходимо. І баню нам деякі топлять. Та це 50 × 50. Є і ті, хто вслід погано подивиться, скажуть, що при ополченцях було краще”, – зазначає Віталій Олійник, в.о. командира взводу 24 бригади.

“Коли звільняли місто за містом, то було враження, що людям там промили мізки. Вони дійсно думали, що українська армія – це укропи. З часом вони змінили своє відношення. Там були колосальні руйнування населених пунктів. З тієї сторони були обстріли без розбору з артилерійських систем. Чи то село, чи дім – їм було усе одно, аби знищити українську армію”, – додає житомирянин Микола Малік, начальник штабу артдивізіону самохідних гаубиць.

Без віри на війні хлопцям важко. У цьому і самі армійці зізнаються в розмові. Тому чи не у кожного з собою оберіг, іконка чи дитячий малюнок або лист. Останніх, кажуть, назбиралося чимало. Але усі вони зігрівають серце нашим захисникам.

Still0118_00002Командир військової частини – польова пошта В3231 Андрій Маліновський неабияк зрадів, побачивши на передовій земляків з Бердичева. Аби мами і дружини не хвилювалися, усіх запевнив: бригада стоїть на варті спокою кожної родини.

“Напружена ситуація поблизу районів виконання завдань бригади. Але я хочу запевнити всіх на Житомирщині: на особовий склад нашої частини можна покластися”, – говорить командир військової частини – польова пошта В3231 Андрій Маліновський.

Ось уже другу зиму поспіль серед захисників України на сході є наші земляки. Усі вони мріють повернутися додому живими. Аби це сталося, просять чекати на них, не забувати та молитися за кожного бійця.

“Моліться за нас, адже ми тут стоїмо і охороняємо вас”, – каже житомирянин Микола Малік, начальник штабу артдивізіону самохідних гаубиць.

Юлія Сінєльнікова