Ці слова з вірша Ліни Костенко, які вона написала дуже давно, актуальні й нині… Слова, клятви, обіцянки, програми політиків, на жаль, у великій мірі дійсно розлучені з правдою, з дійсністю. Найбідніша країна в Європі, найвищий рівень корупції – це сьогодення держави Україна.
І восьмидев’ятирічна Ліна Костенко своїм життєвим шляхом має право на ці гіркі рядки. Бо вона чи не єдина з наших поетів, письменників, митців ні від жодної влади, яка вже 27 років у нашій Україні, принципово не взяла ніяких звань, нагород, благ. Протягом усіх цих років державні мужі запевняють, що вони нас “почують”, що “почнемо жити по-новому”, обіцяють зміни на краще. Але, на жаль, все це вони обіцяють лише тоді, коли на горизонті майорять вибори Президента чи до Верховної Ради. І саме тоді несподівано з’являються гроші на підвищення пенсій, додаткові виплати, і навіть запевнення щодо зниження тарифи на комунальні послуги. Хоча остання обіцянка уряду і Коболєва щодо зниження плати за газ аж на 17 копійок викликають у людей лише гірку посмішку…
Прикро й те, що нинішня президентська кампанія відмітилась небувалою кількістю бруду, фейків, пліток.
Доходить вже до звинувачень в алкоголізмі, наркоманії, інсинуацій на грунті національності кандидатів. Невже у нас є національності кращі чи гірші за інші? Чи вони надіються, що розіграш національної карти залучить більше виборців? Хіба це солідно? А як же після виборів зустрічатись, тиснути один одному руки, дивитись в очі?
Дуже хотілось, щоб у нас в країні все таки слова не були розлучені з правдою. Але поки що “із правдою розлучені слова кудись біжать по сірому перону…”
Володимир Кравченко.
