Додому НОВИНИ Влада і громада Високі зорі незгасні. 17 січня Петру Залізному – 50 літ!

Високі зорі незгасні. 17 січня Петру Залізному – 50 літ!

822
ПОДІЛИТИСЬ

Про Петра Залізного можна сповідати душу до безкінечності. Бо ж він од благодаті Господньої наділений найповажнішими чинниками, якими тільки володіють люди порядні й бездоганні чистотою совісті. Не дарма ж він був удостоєний з волі Блаженнійшого Володимира найвищої православної винагороди – ордена “За благородство і милосердя”!

Цей добротворець прожив свою кращу дещицю вже пройденої життєвої дороги, як то мовиться, десь у таких трьох вимірах-іпостасях своєї людинолюбної служби: Людина глибоко віруюча, милосердна за своєю природою діяльності та ще – істинний патріот рідної матері-України! Бо ж хіба не він був у числі перших, хто за потреби подав руку допомоги стражденним воякам-українцям, коли пробила нерівна година і спалахнув у вогні Донбас! Тоді Петро Миколайович доправив до Слов’янська чималий вантаж гуманітарної продукції, мав добру нагоду поспілкуватися безпосередньо з тамтешніми вояками, які мужньо стали на захист інтересів суверенності та незалежності нашої держави.

А скільки зроблено ним, щоб в с. Озадівка запрацював центр благодійності “Відкрите серце”! У цім чепурнім куточку Бердичівського краю Петро Миколайович організував розумне і милосердне в пору літа помешкання для тисяч дітей різного соціального стану. Але здебільшого сюди він припроваджує дітей сирітської долі, з багатодітних родин, хто зостався поза батьківським піклуванням. Щаслива і радісна пора для таких настає, коли надходить пора літніх канікул. Вони тут мають усе для розумного і змістовного відпочинку. До того ж забезпечені високоякісним, калорійним, різноманітним харчуванням. А ще поряд нього в усіх починаннях і життєствердженні добрих справ – його старший брат Володимир Миколайович, адміністратор центру, людина до всього тямуща, яка має, як кажуть у народі, золоті руки.

З малих літ Петро Залізний пригорнув свою душу й серце до високо благородної місії – служити вірою і правдою Господу Нашому Єдиному – Ісусу Христу. До цього його схилили передовсім батько й мати, а відтак потяжіли до Бога і всі в цій прекрасній багатодітній родині. Отака велика любов до Господа й зцементувала їхні родинні зв’язки, нікого не відвернула любов до Бога від стежки добра і праведності на білому світі. Сьогодні родинне коріння Залізних, що з гілки батька і що з гілки материнської сягає далеко поза добрих три сотні чоловік! Якось Петро Миколайович заходився цей гігантський гурт зібрати докупи, коли скінчилася пора оздоровлення у “Відкритому серці”. Поназ’їжджалася така сила-силенна рідні, що заледве вмістили їх ошатні помешкання центру “Відкрите серце” на ночівлю. Усе це були здебільшого люди поважні, доброзичливі, десятки онуків-правнуків Залізних, тітки, дядьки, хрещені батьки… Чимало прибуло рідні із-за морів-океанів світу, бо й туди простяглося їхнє родове коріння. Що не кажи, а дуже славна ця родина – благородна, честолюбива, прозора до людей у своїх помислах і добродіяннях. Повсюдно їх поважають, шанобливо ставляться до кожного з цього численного осердя добротворців.
І все ж головним осердям у цім сувої доброчинників залишається Петро Залізний – людина чистої совісті перед велелюддям, а вже надто перед тими, хто вряди-годи, а все ж звертається до нього за поміччю в житейських негараздах. І Петро Миколайович ні від кого не відвернувся. Скільки він подбав про ветеранів війни і праці, місцевих інвалідів, а також неодноразово доправляв чимало допомоги іншим стражденним поза межами Бердичева. У багатьох лікувальних закладах добре знають цю прекрасну людину-добротворця, кому він безкоштовно дбав про різні групи медикаментів, до того ж повністю безкоштовно! А сьогодні кожен знає, чого це вартує, коли з кожним днем якась тобі пігулка вартує фантастики.

Отака за тими стобуденними клопотами про долі інших і не зогледівся наш Добротворець, як літа допнулися золотої сходинки житейського виміру. Виросли поза тими клопотами і свої донечки-черешеньки отчого саду – Аліна, Юля і Леся. Найстаршенька з них уже подарувала подружжю Петра та Віри двох милих синочків, зробивши тата й маму добрими дідусем та бабусею. Щасливо склалася подружня пара в Аліни та Віктора, котрі теж схилилися серцями до служіння Господу. Втішається дідусь Петро своїми чарівними Дмитриком та Назарчиком, що підростають йому в продовження мудрої справи. До слова, старшенький Дмитрик святкує свій день з’яви на Божий світ вкупі з дідусем Петром – вийшовши з материнського лона одного дня з дідусевою колись з’явою на світ – 17 січня! Відтак у родині тепер подвійне свято. Вже дідусь досяг свого високого, осяяного чистими зорями доброчинних справ, 50-ліття, а Дмитрику вже й чотири виповнилося – родове дерево залишається неперебутнім.

Петро Залізний багато років залишається єпископом Вінницьким, Житомирським, Полтавським і Хмельницьким Церкви Союзу вільних церков християн Євангельської віри України, мудрим сподвижником слова Господнього у багатьох куточках держави. На його працелюбстві й неспокої душі вже вивершилася під синню небес церква в селі Кашперівка Козятинського району. Віриться, що ще не одне святе місце засяє куполами під чистим сонцем, зведене з волі Петра Залізного. Зорі творення добра його високі, а тому-то  вони залишаються незгасними крізь роки, світять людям милосердям і добротою цієї світлої душі людської. Воістину сказано, що не хлібом єдиним живе людина. Росяних стежок під чистими небесами цьому мудрому великодушному сівачеві добра і любові!

Едуард Подільський, журналіст.
м.Бердичів-Надросся.