З великою печаллю і болем у серці поминаємо нашого дорогого, рідненького синочка
Артюка Павла Станіславовича,
з дня трагічної загибелі якого 2 квітня минає 9 років.
Так пусто стало на душі,
І серце плаче кожен день від болю,
І огортає тихим смутком все навколо.
Рідненький, ми сумуємо за тобою.
Летить життя, вистукують хвилини,
Журба настала, нам сльози лить і лить.
І всі слова, і образ твій єдиний
Довіку в наших душах будуть жить.
Усі лишилися стежини,
якими ти любив ходить.
Та тільки дуже рано, синку, ти нас покинув –
Тобі ще треба було жить і жить.
Тепер нам боляче без тебе, синку, жити.
Душа ридає, тужить і болить.
Ніким тебе не можем замінити
І сльози ллються, мов струмок біжить.
Але нам, сину, сни страшні не сняться,
Просто враз змарнів, змінився світ,
Бо душа твоя, мов білокрила птиця
Відлетіла Богові на звіт.
Вічносумуючі: батько, мати і вся наша родина.