ПОДІЛИТИСЬ

На Аскольдовій могилі 
Поховали їх –
Тридцять учнів українських,
Славних, молодих…
П.Тичина

29 січня цього року Україна вшановувала пам’ять мужніх, героїчних юнаків, які були справжніми патріотами, справжніми синами своєї Батьківщини.

Зовсім недавно ми святкували 25-річчя Незалежності України. Але не всі знають, що спроба утворення незалежної самостійної України була ще в 1918 році, після знищення більшовиками царського уряду Росії. Але, на жаль, та спроба на той час так і залишилась невдалою спробою.

Віддзеркаленням тих подій є нерівний, трагічний, приречений бій під Крутами, який стався майже сотню років тому, 29 січня 1918 року, біля невеличкої станції Крути, що на Чернігівщині, і який став символом незламності духу, волі і свободи українського народу.

На початку 2012 року на місці захоронення загиблих героїв встановлено козацький хрест, у центрі якого висічено Тризуб, під яким промовиста цитата зі Святого Євангелія “Найбільша любов – покласти життя за друзів”.

Жорстокий струс Жовтневої революції, що відбулася в Петрограді у 1917 році, розпалив в душі українського народу ніколи не згасаючу іскру національної свідомості і гаряче бажання стати самим паном і володарем своєї землі і власної долі. Та згубні наслідки кількасотрічної неволі не вдалося затерти відразу.

Найбільшим нещастям молодої Української Держави було те, що вона не мала власного організованого війська.

Київ цвів жовто-блакитними прапорами. І лише Микола Міхновський, один з членів Центральної Ради та хіба ще Симон Петлюра тривожно вдивлялися в майбутнє, переконуючи, що потрібно думати про захист своєї волі, про створення обороноздатної Української армії. Та довірливі, засліплені революційною ейфорією керівники Українського Уряду про військо не хотіли й слухати.

Після більшовицького з’їзду 24-25 грудня, що відбувся у Харкові, Українській Центральній Раді було надіслано ультиматум. Коли ж ультиматум було відкинуто, російські більшовики відправляють на Україну загони російської червоної армії. Набагато менше за чисельністю військо УНР складалося з добровольчих частин та куренів Вільного козацтва.

І 25 грудня 1917 року тридцятитисячна російська армія під командуванням російського полковника Муравйова вирушила з Білорусії в Україну. Більшовики зайняли Харків, нинішній Дніпро, Полтаву та інші міста. Попереду був Київ. Саме у такий тривожний момент і з’явився останній, четвертий Універсал УЦР. Це було сміливе звернення до народу з закликом стати на боротьбу за свою країну. І саме цей текст тримали у своїх руках юнаки, котрі усього за кілька днів вирушать під Крути, щоб сміливо зустріти ворога і загинути, захищаючи волю та незалежність своєї країни. Коли після двадцятиденних запеклих боїв 13-тисячна армія більшовиків прорвала лінію оборони Бахмач-Конотоп і рушила на безборонний Київ, вони взяли у свої ще майже дитячі руки зброю, щоб захищати столицю молодої Держави.

В перших днях січня відбулося віче українського студентства, на якому було вирішено організувати Студентський курінь Січових стрільців. За прикладом студентства в Студентський курінь і пішли також учні старших класів гімназії. Колона січовиків марширувала через вулиці Києва, співаючи українських пісень. Після нетривалої військової підготовки ешелон з ними та гімназистами під спів “Ще не вмерла Україна” рушив на північ. Найстаршому з них було 21 рік, наймолодшому – 15.

Із спогадів Січовиків: “…Коли піднялось питання про те, їхати чи не їхати, ми вирішили їхати, і вже на місці доповнити свої убогі знання військової науки. Така вже історична доля України, починаючи  ще від славних запорожців. Але щастя України в тому, думалось мені, що ніколи не переводились на Україні її вірні сини – лицарі, які в найтяжчі часи безправ’я високо держали прапор визволення, не спиняючись навіть перед тим, щоб життя віддати за матір – Україну. Ми були часткою тих вірних синів, і тому ми поїхали, бо знали – столицю захищати нікому”.

Доля студентів вирішилася протягом одного дня, адже воювали 400 проти чотирьохтисячної армії більшовиків. З 400 чоловік 300 загинули. Кого зі студентів не застрелили, то закололи багнетами, 30 січовиків опинилися у полоні. На наступний день полонених після жорстоких катувань більшовиками, було розстріляно. Перед розстрілом учень 7 класу ІІ української гімназії галичанин Пипський затягнув український гімн, усі підтримали. Трупи розстріляних та понівечених молоденьких героїв під Крутами більшовики кинули до ями, але пізніше селяни поховали їх за християнським звичаєм.

Ось такою була трагедія справжніх українських патріотів.

Сьогодні ми прирівнюємо це протистояння до відомого протистояння 300 спартанців з багатотисячним перським військом у битві під Фермопілами.

IMG_5261_1За мужність та героїзм, проявлений юнаками 29 січня 1918 року біля станції Крути, що розміщена на Чернігівщині між Ніжином та Бахмачем, перший президент самостійної України Михайло Грушевський назвав загиблих студентів Героями України.
Урочисті похорони відбулись 19 березня при великій участі київської громадськості, делегацій, уряду та війська. Всіх їх разом поховано на Аскольдовій могилі над Дніпром, звідки відкривається широкий краєвид на Чернігівщину, де вони поклали своє життя за рідний край.

Революційні події 1917 року та громадянська війна 1917-1921 років не оминули також і м. Бердичів. Влада в місті безліч разів переходила від представників Центральної Народної Ради до більшовиків і навпаки, до представників австро-німецьких та польських військ і знову до більшовиків.

За роки громадянської війни населення Бердичева зменшилось з 76 тисяч до 43 тисяч людей. В пам’ять про запеклі бої за місто, які точилися тоді на вулицях та околицях м. Бердичева і понині стоїть пам’ятник в його центрі навпроти Миколаївської церкви та центрального входу в універмаг.

Під цим пам’ятним знаком знаходиться велика братська могила, у якій покояться тисячі людей, що воювали по різні сторони барикад, а також мирні жителі Бердичева – євреї, поляки, українці.

І зараз ми живемо у неспокійний час, коли наші співвітчизники щодня втрачають своє життя та здоров’я на сході України, відвойовуючи свою територіальну цілісність. Прототипами багатьох з них є крутяни.

Адміністрація, викладачі та студенти Бердичівського медичного коледжу щорічно вшановують пам’ять юних українських героїв. 30 січня цього року також було проведено вечір-реквієм вшанування пам’яті Крутян.

Ми маємо пам’ятати молодих героїв-патріотів, які так бажали кращої долі своїй Україні, що, навіть, пожертвували своїм життям!

Кальчу С.Л., викладач анатомії людини
Бердичівського медичного коледжу,
куратор 36-м групи