Додому НОВИНИ Влада і громада Помер Жабко

Помер Жабко

2963
ПОДІЛИТИСЬ

Разом із ним відійшла ціла епоха для мешканців Хажина, Терехового, Кикишівки.

Володимир Йосипович Жабко більше 20 років очолював колгосп ім. Котовського. За час його керівництва господарство неодноразово визнавалось кращим у районів та області. Саме тут неодноразово проводились всеукраїнські семінари з питань заготівлі кормів, вирощування зернових культур та цукрових буряків. Працівники отримували гідну заробітну плату.

У селах розвивалась соціальна сфера, будувались дороги, розпочиналась газифікація. Зокрема, у Хажині збудовано нову школу, діяв молочний та насіннєвий заводи. За сприяння Жабка у Тереховому відкрили музей Джозефа Конрада. Володимир Йосипович був авторитетним, усіма признаним господарником.

Після виходу на пенсію Володимир Жабко тривалий час очолював районну організацію ветеранів. Його завжди привітно зустрічали у селах району його колеги, ветерани, яких він вітав із ювілейними датами.

Світла пам’ять про нього збережеться у пам’яті мешканців Хажина, Терехового, Кикишівки, а також колег-аграрників, громадськості району.

Представляємо біографію Володимира Йосиповича Жабка:


Жабко Володимир Йосипович

Жабко Володимир Йосипович (31 серпня 1936 р., с. Варварівка, Ємільчинський р-н, Коростенська округа, УСРР – пом. 18 жовтня 2019, с. Хажин, Бердичівський р-н, Житомирська обл., Україна) – голова колгоспу ім. Г.І. Котовського, ветеран праці, Почесний громадянин Бердичівського району.

Жабко Володимир Йосипович народився 31 серпня 1936 року в селі Варварівка нині Ємільчинського району Житомирської області в багатодітній селянській родині. Мати Ганна Іванівна та батько Йосип Іванович разом з сином Володимиром виховали сімох дітей. Його брати і сестри – Леонід, Дмитро, Тадеуш, Ядвіга, Романіда, Зоя – наполегливо працювали як у домашньому господарстві, так і в місцевому колгоспі, старанно навчалися в школі. Кожен з них зробив свій вагомий внесок у розвиток землеробства.

З 1943 по 1954 роки Володимир Йосипович навчався спочатку у Варварівській восьмирічній школі, а по її закінченні – за порадою вчителів – продовжив навчання у середній школі сусіднього села Рихальське. По закінченні школи з 1954 по 1955 рік працював різноробочим у місцевому хмелерадгоспі “Комсомолець”.

У 1955 році Володимира Йосиповича призвали до лав Збройних Сил СРСР. Служив на торпедному катері у місті Севастополь, згодом став курсантом військової навчальної частини. Загалом чотири роки тривала його служба на Чорноморському флоті.

По звільненні з лав Збройних Сил Володимир Йосипович повернувся до рідного села, де працював спочатку трактористом, комбайнером, потім став водієм.

З 1965 по 1967 рік Володимир Йосипович Жабко навчався у сільськогосподарському технікумі по спеціальності “агрономія” села Верхівня Ружинського району. Під час навчання Володимир не лише наполегливо здобував професію агронома, але й знайомився із проблемами музейної справи, із життям і творчістю геніального французького письменника – реаліста Оноре де Бальзака (технікум займав приміщення колишньої палацу Ганських). Пройде небагато часу і він блискуче використає набуті скарби в господарсько-культурній діяльності.

По закінченні технікуму отримав направлення до села Андріяшівка Бердичівського району, де з 1967 по 1969 рік працював завідуючим відділенням Райгородоцького хмелерадгоспу.

У 1969 році Володимира Йосиповича Жабко обраний головою колгоспу імені Котовського (до його складу входили села Хажин, Терехове, Бистрик, Кикишівка та Житинці). Господарство, яке прийняв Володимир Йосипович, було слабким, запущеним. Колгосп мав 250 голів великої рогатої худоби з низькими надоями. Машинно-тракторний парк був малопотужний, із застарілою технікою. Не кращими були показники і в рослинництві. Господарські приміщення глинобитні, покриті соломою.

Та вже через п’ять років колгосп імені Г.І. Котовського з відсталого перетворився в господарство високої культури землеробства. У 1974 році господарство вперше отримало перехідний Червоний Прапор ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ[1] за досягнення найкращих результатів у Всесоюзному соціалістичному змаганні за збільшення виробництва і заготівлі продуктів землеробства і тваринництва. Повністю оновлено машинно-тракторний парк, поголів’я великої рогатої худоби збільшилося до 4 тис. голів. Побудовано потужну виробничу сферу: зернозавод (вартістю 2 млн. карбованців), маслозавод, водогінні мережі, 4 нових тваринницьких комплекси та реконструйовано старі. Зросла врожайність зернових культур, досягнувши 50-60 ц/га, цукрових буряків – 400-437 ц/га, виконувалися й перевиконувалися державні плани з виробництва та продажу картоплі, м‘яса, молока тощо.

Не зупинився у своєму професійному розвитку й сам Володимир Йосипович: у 1969 році він продовжив власну освіту – вступив на заочне відділення Житомирського сільськогосподарського інституту на факультеті “Агрономія”, закінчив його у 1974 році.

Створення міцного і стабільного колгоспного господарства дало можливість одержувати значні прибутки, а звідси і використовувати їх для розвитку інфраструктури населених пунктів, які входили до складу господарства: у селі Хажин побудовано і здано в експлуатацію триповерхову середню школу, триповерховий адміністративний будинок, проведено газифікацію села; у селі Терехове побудовано дитячий садок та медпункт. Також у селах збудовано дві лазні для побутових потреб, 22 житлових будинки для працівників господарства, викопано і зариблено 2 ставки загальною площею водного дзеркала 30 га, заасфальтовано 40 км доріг. Відомий також далеко за межами України музей англійського письменника Джозефа Конрада у Тереховому, будинок якого побудований силами господарства.

У 1972 році колгосп імені Котовського відзначено високим званням – “Господарство високої культури землеробства”, а через 5 років Терехове стало провідним центром із виробництва  та реалізації молока. Селяни досягли високих показників у багатьох галузях, за що неодноразово виходили переможцями у різноманітних змаганнях – Всесоюзних і Всеукраїнських.

Колгосп ім. Котовського тричі отримував перехідний Червоний Прапор ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ (у 1974, 1977, і 1982 роках). 1984-й рік приніс господарству нову нагороду – перехідний Червоний Прапор, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради.

У 1987-1991 роках колгосп ім. Г.І. Котовського розділився на три самостійних господарства – Терехівське, Бистрицьке та Хажинське, і Володимир Йосипович став головою Хажинського КСП “Авангард”. І знову його господарство у наступні роки показало чудові результати у господарюванні: урожайність зернових культур досягла 60 ц/га, цукрових буряків – 400 ц/га, картоплі – 250-300 ц/га. Надій молока від корови піднявся до 2800 кг на рік.

Окремо варто розповісти про працю Володимира Жабка по створенню Народного музею історії села Терехове. Під керівництвом ентузіаста споруджено будинок унікального закладу і окультурено територію навколо нього, проведено художнє оформлення експозиційних залів, придбано різноманітні матеріали, необхідні для культурно-освітньої роботи. Науково-краєзнавчу, пошукову роботу та складання експозиції проведено під керівництвом вченого зі світовим іменем – Заслуженого працівника культури і мистецтв Польщі Миколи Юхимовича Шепелюка. Величезну працю сюди вклав також один із керівників Бердичівського району – Микола Іванович Гордієнко. Ентузіасти блискуче організували діяльність пошукових груп, самі привезли з Польщі, Великої Британії і Росії, а також назбирали по Україні багато цікавих речей і писемних джерел, які проливають світло на наше минуле і наводять мости до сьогодення. Також була розгорнута величезна діяльність у вивченні та популяризації життя та діяльності видатного письменника, класика світової неоромантичної літератури – Джозефа Конрада, який вірогідно народився і провів свої перші дитячі роки в Тереховому.

Музей відкрито 5 грудня 1987 року. З цього часу він постійно працює, дивуючи всіх багатством і різноманітністю  міжнародних наукових зв’язків.

Загалом Володимир Йосипович працював незмінним головою колективних господарств до 2000 року – всього 31 рік. Він гідно представляв господарство у вищих організаціях, в органах партійного, державного та виробничого апарату, розпоряджався його майном у межах розумної економії та ощадливості, постійно дотримувався вимог чіткого господарського розрахунку, ніколи не випускаючи з поля зору жодного виробничого підрозділу.

З 2000 по 2003 рік Володимир Йосипович Жабко працював у селі Поличинці Козятинського району директором місцевого господарства, яке входило до складу асоціації ВАТ “Бродецький цукровий завод”. З 2003 по 2006 рік Володимир Йосипович – директор TOB “Агроторговий дім” та директор ТОВ “Укрхміль” с. Дубова Бердичівського району.

З 2006 року по березень 2008 року Володимир Йосипович працював у районній раді у відділі з питань комунальної служби. У березні 2008 року обраний головою ветеранської організації Бердичівського району. Незважаючи на похилий вік, він з ентузіазмом вирішує наболілі проблеми пенсіонерів та інвалідів.

Жабко Володимир Йосипович загалом має 56 років трудового стажу. З них 31 рік пропрацював головою колгоспу в селі Хажин Бердичівського району. Указами Президії Верховної Ради СРСР від 15 грудня 1972 і 14 лютого 1974 року його нагороджено двома орденами Трудового Червоного Прапора, а постановами Головного комітету Виставки досягнень народного господарства СРСР від 20 лютого 1976 і 16 квітня 1980 року – двома Золотими медалями “За достигнутые успехи в развитии народного хозяйства СССР”.

Крім того, В.Й. Жабко відмічений знаками ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ “Победитель социалистического соревнования” (1973, 1974, 1976) і “Ударник пятилетки” (1975, 1979), а також багатьох Почесних Грамот, Дипломів і Подяк Міністерства сільського господарства СРСР і Міністерства сільського господарства України, Житомирських обласних: державної адміністрації і ради, Бердичівських районних: держадміністрації і ради тощо. Рішенням 22-ї сесії Бердичівської районної ради V скликання від 23.06.2009 року №191 Володимиру Йосиповичу Жабко присвоєно звання “Почесний громадянин Бердичівського району”.

Помер Володимир Йосипович Жабко 18 жовтня 2019 року після хвороби, пов’язаної з серцем.


[1] Перехідний Червоний Прапор – в СРСР одна з форм заохочення переможців у соціалістичному змаганні. Присудження перехідного Червоного Прапора і видача грошових премій переможцям у соціалістичному змаганні встановлювалась: для підприємств та установ – за результатами роботи за квартал, а колгоспам, радгоспам, а також районам, областям, краям, автономним і союзним республікам — за результатами роботи за рік.