Додому Колонка редактора “Слава Україні – Героям слава!”

“Слава Україні – Героям слава!”

699
ПОДІЛИТИСЬ

У ці травневі дні напередодні Дня пам’яті та примирення людно і гамірно у фойє головної будівлі професійно-технічного училища № 4 міста Бердичева, всі зібралися на відкриття другої зали Музею історії навчального закладу, присвяченої випускникам училища — учасникам АТО.

Музей історії професійно-технічного училища №4 м. Бердичева є важливим осередком патріотичного виховання учнівської молоді, засобом формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, забезпеченням духовної єдності поколінь. У 2013 році під час проведення щорічної церемонії відзначення досягнень, здобутків бердичівлян Музей історії ПТУ № 4 зайняв гідну сторінку в альманахі “Люби своє місто” та був удостоєний відзнакою року у номінації “Історію пише Бердичів”. У 2015 році Музей історії ПТУ №4 був нагороджений грамотою ради Бердичівської міської організації ветеранів України за перше місце в конкурсі на кращий музей серед закладів освіти.

На Сході України в зоні АТО воюють колишні випускники ПТУ №4 м.Бердичева. Внаслідок активної пошукової роботи за підтвердженими даними було встановлено 200 осіб, але це не повний список. Пошук продовжується, і в подальшому в музеї з’являться нові імена героїв та їх світлини.

“Герої не вмирають”, – читаємо на стенді, а самі вклоняємося пам’яті наших хлопців. Саме в стінах училища вони зростали, мужніли, вчилися любити свою землю, свій народ, державу.

Погасла свічка життя. На півслові обірвалася пісня, зловісна куля в одну мить зупинила її.

Сумують у музеї квіти біля світлини Венгера Олександра Анатолійовича, на які часто падала сльоза його сина Вадима, що також навчався в училищі, обравши шлях свого батька. Нині Вадим – курсант Національної академії сухопутних військ, вчиться, щоб у подальшому бути гідним захисником держави.

Життя і смерть, як поруч все йде на світі. Мельничук Федір Вікторович, випускник ПТУ №4 м.Бердичева 2012 року. Сильний духом і швидкий боєць з позивним “Леон” практично не залишав передову, ідучи на чергову військову операцію, завжди промовляв: “Я смерті не боюся, хай вона мене боїться”. Снайперська куля вцілила в голову саме тоді, коли він рятував життя мирним жителям, що потрапили під обстріл ополченців.

Ніна Петрівна Климова веде розповідь, а в глибині душі народжується поезія на злободенну тему:

Згасла свічка життя,
Серце крається, рветься з грудей,
І без болю не можна дивиться
На потік безкінечний людей,
Що прийшли із Героєм проститься.
Обірвалось життя, і молитва даремна,
Не наступить для нього світанок.
Вірний син твій, державо єдина,
Не забудь, пам’ятай,
Що життя він віддав
За незалежність твою, Україно!

А поруч зі світлинами – листи, малюнки, нехитрі сувеніри, що також побували на фронті. І в кожному листочку – звернення до солдат зі словами любові та подяки. І в кожному малюнку – “повертайтеся живими, ми вас любимо, ми гордимося вами, Україна єдина, бережіть Україну!”

В центрі експозиції – військова палатка з ліжком, столом, поруч – піч-буржуйка з березовими дровами, одна з тих, які учні училища виготовляли у виробничих майстернях та відправляли в зону проведення АТО, встелена очеретом долівка, на стіні – обереги, а ще – предмети одягу, особисті речі. Стає моторошно від побаченого, адже на мить забуваєш, де ти, подумки переносишся у зону бойових дій. А поруч з палаткою береза, на якій пташине гніздо, у ньому мають з’явитися на світ пташенята. А ще – калина, достигле зерно, вишитий рушник, інші символи України. І поруч – маскувальна сітка, сплетена учнями училища, чекає передачі в зону АТО.

Саме тут розумієш, що рідна земля – найсвятіша, вона – те найкраще, що у світі є.