Додому НОВИНИ Культура Учитель волі й правди

Учитель волі й правди

388
ПОДІЛИТИСЬ

Ти нам залишив прагнення високі,
Шляхи священні, по яких іти.
Твого сумління й мужності уроки
Ми бережем і будем берегти
М. Палієнко

Мабуть, неспроста усі народи світу розмовляють різними мовами, мають абсолютно унікальні культурні надбання: звичаї, погляди на світ, норми поведінки та моральні принципи. За легендою, ще з часів сивої давнини, відколи зруйнувалася Вавилонська вежа, люди, немов зграї птахів, розбилися на групи, де усі розуміють один одного і мають багато спільного з оточенням. Так і досі живе людство, розгалузившись на культурні угрупування. І кожен народ закривається від сторонніх очей у своїй майстерні, аби зосередитись та викувати молотом натхнення і віри щось нове, значуще и необхідне не лише для Батьківщини, а й для цілого світу. Саме так! Хоча кожна нація і ховається, щоб зберегти таїнство культуротворіння, але потім вона відчинить двері, і вирветься з них потужна, повноводна, глибока й чиста, як душа янгола, річка, аби поділитися плодами праці з усім людством. Ми, українці, як народ волелюбний і чистий, теж прагнули влитися у загальнолюдський потік, аби зустрічати світанки і заходи сонця цивілізацій разом з усіма. І в нас це таки вийшло. Але хто ж направив русло річки українців у правильний бік? Хто показав нам шлях від скромного приховування своїх талантів до світового визнання?

Цього чоловіка неможливо описати кількома словами, адже його внесок у нашу культуру неоціненний. Мова йде про Великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка, відомого далеко за межами нашої країни. І саме завдяки його сміливому вільному перу, його святій вірі у те, що “не вмирає душа наша, не вмирає воля” навіть у часи смутку, ми, сини та доньки України, теж відомі на увесь світ. Отже, недарма кажуть: “Про вчителя судять по учнях, по учнях дізнаються про вчителів”. То невже Шевченко мав ще й педагогічний дар? Чи був він нашим учителем і чого нас навчив? Не довелося Тарасові стояти з указкою біля шкільної дошки, але він – справжній мудрець, пророк волі. І якщо Мойсей привів євреїв у Землю обітовану, то Шевченко знайшов той ключик, який українці загубили й не могли через це відчити двері своєї майстерні. Кобзар знав, що ми сповнені сил і віри у світле майбутнє, але припадаємо пилом на полиці, наче не обрамлений діамант. Він захоплювався своїм народом, його душею, по вінця заповненою небаченими скарбами. І поет це не приховує, адже пише: “Здається, кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славна Вкраїна”. Тарас зробив усе для того, щоб не тільки йому так здавалося, і відчинив двері українцям назустріч світу. Мабуть, саме тому ми так низько вклоняємося йому із вдячністю за урок, який навчить ще не одне покоління.

Не найкращий період зараз переживає Україна, але слід пам’ятати: за часів Шевченка людям було не легше, ніж нам. Їм теж здавалося, що їх лоскочуть язики полум’я, а кровожерлива прірва поглядає, чи не впадуть вони у її безодню. Та не впали! Бо мали приятеля, вчителя, наставника і порадника – Великого Кобзаря. Отож і ми не забуваймо про його передсмертне прохання: “І мене в сім’ї великій, сім’ї вольній, новій, не забудьте пом’янути незлим тихим словом”. Саме час заручитися підтримкою його могутнього слова і своїми вчинками вшанувати його пам’ять.

Рибак Марина, учениця 8 класу Бердичівського загальноосвітнього колегіуму № 14, переможець IV етапу Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Т.Г. Шевченка 2017 року.