17 травня назавжди став чорним днем для нашої родини.
3 роки тому обірвалося життя нашого дорогого сина, чоловіка, татуся, брата
Іськова Вадима Андрійовича.
Коли помирають діти,
Жахливіше втрати нема,
Сонце не так світить,
Душу вкриває пітьма.
Всюди весна вирує
Та в серці біль і печаль.
Хто каже, що час лікує,
Той близьких людей не втрачав.
Сину, ти не помер, ти просто перестав бути поруч. Тож нехай пом’януть тебе друзі, знайомі, всі ті, хто знав і любив.
З глибоким сумом: мама, донечка Настуся, дружина, брат з сім’єю.
