12 липня мине 6 років нестерпного болю. Обірвалося життя чоловіка, батька, сина і дідуся
Наумова Віктора Анатолійовича.
Пішов від нас ти дуже рано,
Ніхто не знав і не відчував біди.
Тепер на серці нашім вічна рана,
Бо ти пішов не на годину – назавжди.
Як сумно без тебе, рідненький.
Печаль не проходить і серце болить,
Навіщо покинув ти нас, дорогенький,
Як тяжко без тебе нам жить.
Журба настала… нам сльози лить і лить.
Скувало горе думку й розум,
І ніч настала замість днів,
Світ білий похитнувся разом,
Померк, погас і почорнів.
Спи наш рідненький,
Хай сонце зігріває душу твою.
Господь хай обійме, до себе пригорне,
Тебе, наш єдиний, там у раю.
Немає в світі слів таких,
Щоб передати наше горе,
Наш плач сердець, наш крик душі
Ти не почуєш вже ніколи.
Нехай Господь Бог береже твій вічний сон, а свята земля буде лебединим пухом.
Вічносумуючі: дружина, сини, невістки, внуки, батьки.
